Частина 5. Крик у порожнечу та таємний рейс

План «Привид» запустили без жодних зволікань. О 14:15 монотонний писк моніторів у реанімаційній палаті Ані штучно перевели у безперервний гуд у закритій локальній мережі. Головний лікар, давній знайомий дядька Віктора, особисто підписав усі папери. Офіційний діагноз у лікарняній базі змінився на коротке й страшне: «Серцево-судинна недостатність. Констатовано смерть».

За п’ять хвилин після цього коридори лікарні здригнулися від крику Артема. Це була не просто гра — у цей крик хлопець вклав увесь свій біль, провину та лють за останні тижні. Він упав на коліна біля дверей реанімації, б’ючи кулаками по лінолеуму. Макс вчасно підхопив його, створюючи ідеальну видимість убитого горем друга родини.

З-за рогу коридору за цією сценою уважно спостерігав санітар у синій медичній формі. Побачивши істерику Артема та почувши офіційне оголошення лікаря, він швидко зайшов у туалет, дістав одноразовий телефон і набрав короткий номер:

— Пташка мертва. Апарат вимкнули лікарі. Організм не витримав. Охорону знімають.

На іншому кінці дроту почулося задоволене хрипіння спільника Вікторії-Луїзи:

— Чудово. Однією проблемою менше. Спостереження згортаємо. Готуємося до штурму конвою Вікторії, флешку заберемо пізніше.

Щойно шпигун зник, Макс дав знак своїм оперативникам. Під виглядом перевезення померлої в закритому, повністю ізольованому металевому боксі, Аню спустили на вантажному ліфті в підземний паркінг. Там на неї вже чекав спеціальний реанімаційний автомобіль дядька Віктора з дипломатичними номерами. Датчики життєдіяльності знову підключили, апарат ШВЛ безшумно качав кисень у її легені. Вона жила, але для всього світу її більше не існувало.

Машина рушила в бік аеропорту, де на приватній смузі вже прогрівав двигуни білий медичний літак Falcon із прапором Швейцарії на хвості.

Коли літак відірвався від злітної смуги київського аеропорту і взяв курс на Цюрих, дядя Віктор нарешті зміг видихнути. Він сів поруч із ношами племінниці, тримаючи її за холодну руку.

— Тримайся, мала. Ми летимо туди, де безпечно. До мами.

Так, у Швейцарії на них чекала Олена Коваль — мама Ані та Артема. Декілька років тому, після початку серйозних проблем зі здоров'ям, Віктор забрав її до своєї клініки в Цюриху для тривалого лікування та реабілітації. Батько залишився в Україні через свою роботу та прив'язаність до рідної землі, а мама жила під наглядом найкращих європейських лікарів. Вона нічого не знала про шпигунське минуле чоловіка чи проект «Егіда». Батько оберігав її від цього все життя. Але тепер її донька летіла до неї в стані глибокої коми.

Тим часом в Україні розпочався другий етап плану. Похорон Ані мав виглядати максимально реалістично.

Наступного дня на одному з київських кладовищ зібралися лише найближчі: Артем, батько, якого Макс особисто тримав під руки, та кілька колег з аналітичного центру, які щиро плакали за дівчиною. Батькові заздалегідь розповіли правду, але його горе від виду потрощеної машини доньки та ризику її життя все одно було справжнім. Його серце ледь витримувало це випробування.

Артем стояв біля заритої могили у чорному костюмі. Дощ лив не перестаючи, стікаючи по його обличчю, змішуючись зі справжніми сльозами. Він тримав у руках фотографію Ані в траурній рамці. Хлопець знав, що десь серед дерев кладовища, за парканом, у чорній машині сидить спостерігач від синдикату «Vanguard», який перевіряє, чи справді відбувся похорон.

Артем підійшов до могили, кинув жменю землі й тихо, так, щоб почув лише Макс, що стояв поруч, прошепотів:— Вони повірили, Максе. Вони думають, що знищили нас. Але тепер моя черга полювати. Я не заспокоюся, поки Вікторія та кожен її спільник не згниють у тюрмі за те, що вони зробили з Анею.

Макс міцно стиснув його плече.

— Твій дядько щойно прислав повідомлення. Літак приземлився в Цюриху. Твоя мама вже зустріла Аню. Вона в найкращій палаті. Тепер ми можемо починати нашу гру. Ворог думає, що ми слабкі й розбиті горем. Це їхня головна помилка.

Артем повільно повернувся спиною до могили. В його очах більше не було розпачу чи сліпої довіри, яка мало не коштувала життя його родині. Тепер там палав холодний, розважливий вогонь помсти. Тіні минулого зачепили не ту сім'ю.