Частина 3. Хірургічний морок та залізна тиша

Сирени ДСНС та швидкої допомоги розрізали похмуре ранкове небо, заповнюючи кювет засліплюючими спалахами синіх і червоних вогнів. Рятувальники ділилися на ходу, розгортаючи важкі гідравлічні інструменти. Земля під ногами перетворилася на суцільне місиво з багнюки та опалого листя.

— Обережно! — кричав командир загону, спускаючись по слизькому схилу. — Машина лежить на даху, стійки підігнуті! Зафіксувати кузов домкратами! Якщо вона рушить, дівчині всередині кінець!

Артема силовими прийомами відтащили назад оперативники Макса. Він виривався, кричав, його куртка була повністю в багнюці, а пальці здерті до крові після спроб самотужки виламати двері. Макс стояв поруч, заціпивши зуби так, що на щоках ходили жовна. Він контролював периметр, розуміючи: ворог десь поруч і спостерігає за результатами своєї кривавої роботи.

Почувся важкий, металевий скрегіт. Гідравлічні ножиці рятувальників почали різати стійки «Тойоти», мов папір. Іскри летіли в різні боки, змішуючись із краплями дощу.

— Дах знято! — скомандував рятувальник. — Обережно з паском безпеки! Підтримуйте голову!

Лікарі з ношами вже стояли натовпом біля понівеченого металу. Коли закривавлене, нерухоме тіло Ані нарешті витягли на свіже повітря, Артем закричав від розпачу. Вона виглядала крихкою, неживою. Обличчя було повністю залите густою темною кров'ю, яка вже встигла підсохнути на щоках, а ліва рука безпорадно звисала донизу.

— Пульс ниткоподібний! Сорок ударів! — крикнула фельдшерка, на ходу одягаючи на Аню кисневу маску та фіксуючи шийний комірець. — Терміново в реанімацію! Внутрішня кровотеча, відкрита черепно-мозкова, множинні переломи! Вона йде від нас!

Ноші швидко потягли вгору по схилу. Макс і Артем застрибнули в машини, рушаючи слідом за реанімобілем, який з увімкненими сиренами летів у бік міської лікарні швидкої допомоги.

Наступні шість годин перетворилися на справжнє пекло.

В операційному блоці горіли потужні безтіньові лампи. Лікарі-хірурги вели запеклу боротьбу за життя дівчини. За дверима, у холодному коридорі зі стінами кольору блідої м'яти, сиділи Артем і Макс. Батькові, Олексію Петровичу, вирішили поки нічого не говорити — його слабке серце могло просто не витримати такої звістки після нічного штурму.

Артем сидів, обхопивши голову руками. Його плечі здригалися.

— Це я винен... — тихо шепотів він. — Це я привів цього монстра в наш дім. Якби я не був таким сліпим... Аня зараз би не помирала на цьому столі.

Макс не втішав його порожніми словами. Він ходив коридором туди-сюди, безперервно переглядаючи оперативні зведення на своєму робочому планшеті.

— Ми знайдемо цю вантажівку, Артеме, — жорстко сказав Макс, зупиняючись біля вікна. — Камери зафіксували підроблені номери. Але софт мого відділу вже шукає її цифровий слід по всьому місту. Поплічники Вікторії припустилися помилки — вони залишили занадто багато шуму в мережі перед цим замахом.

Раптом двері операційної повільно відчинилися. Звідти вийшов сивий лікар у зеленому хірургічному костюмі. Він зняв маску, і по його втомленому обличчю було важко зрозуміти результат.

Артем і Макс миттєво підхопилися з місць.

— Лікарю... Що з нею? — голос Артема здригнувся.

Хірург глибоко зітхнув, витираючи чоло тильним боком долоні.

— Ми зробили все можливе. Операція пройшла успішно, внутрішню кровотечу зупинили, селезінку вдалося врятувати. Але травма голови дуже важка. П'ять обертів машини — це колосальне навантаження. Зараз вона перебуває в стані штучної, медикаментозної коми. Наступні сорок вісім годин будуть вирішальними. Якщо її мозок витримає набряк — вона житиме. Якщо ні... Готуйтеся до найгіршого.

У цей момент кишеня куртки Макса завібрувала. Це був його робочий телефон, підключений до захищеної лінії СБУ.

Він відійшов на кілька кроків у кінець коридору і натиснув кнопку прийому.

— Слухаю.

У слухавці пролунав змінений цифровим модулятором, низький і спотворений голос, від якого в Макса по спині пробіг холод:«Привіт, капітане. Передай своєму другові Артемчику та його старому батькові, що аварія його сестрички — це лише перший попереджувальний постріл. Ми знаємо, що Вікторія в СІЗО. У вас є рівно двадцять чотири години, щоб організувати її втечу під час конвоювання. І не забудьте прихопити матеріальний ключ від "Егіди". Якщо завтра ввечері Вікторія не буде на волі з флешкою — Аня Коваль ніколи не прокинеться зі своєї коми. У нас є своя людина в реанімації, яка просто вимкне апарат ШВЛ. Час пішов».

Короткі гудки розірвали тишу. Макс повільно опустив телефон. Поплічники Луїзи-Вікторії пішли ва-банк. Вони тримали руку на пульсі апарату, який підтримував життя Ані.