Артем і Луїза вже кілька місяців були разом.
Здавалось,вони чудово ладнали. Артем постійно усміхався поруч із Луїзою, а вона завжди була ніжною та уважною до нього.
Але Аня,його сестра-двійняшка, від самого початку відчувала щось дивне.
Одного вечора всі троє сиділи на кухні.
- Луїза, я ненадовго вийду,-сказав Артем.- Треба забрати одну річ.
- Добре, коханий, - усміхнулась вона.
Двері зачинилися.
Посмішка Луїзи зникла.
Аня це одразу помітила.
- Ну що? - холодно сказала Луїза.
- Що "що"?
- Ти постійно дивишся на мене так, ніби я тобі щось винна.
Аня схрестила руки.
- Я просто тобі не довіряю.
Луїза тихо засміялася.
- І даремно.
- Тоді чому ти стаєш іншою, коли Артем виходить?
Луїза замовкла.
На кілька секунд у кімнаті стало дуже тихо.
Потім вона нахилилась до Ані й прошепотіла:
- Ти ще не знаєш, з ким зв'язалася твоя сім'я.
У цей момент повернувся Артем.
- Я вже тут!
Луїза миттєво знову усміхнулася.
Аня подивилася на брата.
Вона вже знала одне:
Луїза щось приховує.