Пішов, чи ще на роздоріжжі.

                          Лист коханому – продовження чи закінчення?

              Пройшло декілька років, після написання мого першого листа. Багато людей цікавилось ним, читали і до сих пір читають його. Я розумію, мабуть було в їх житті щось схоже на мою ситуацію, та це ясно, адже кохання, як жива енергія, завжди була і буде у Всесвіті.  І як вона вибирає до кого прийти, а кого обійти, одній їй відомо.

               Довго думала, чи писати продовження, чи залишити все як є, так красиво і так обнадійливо. От пишу, але не знаю ще, чи надрукую.

               Мої молитви, все ж були почуті і лист дійшов до адресата. Так, ви вірно зрозуміли, лист дійшов. Диво? Мабуть це воно і воно є. Ми познайомились і поговорили.

Я була така щаслива, будувала плани про поїздку, про майбутнє життя, хоч і достатньо доросла жінка, але це ніскільки не хвилювало мене, бо я готувалась змінити не тільки своє життя, а все навкруги і сил було достатньо. Страху не було зовсім, навіть той, що був раніше, сам злякався і покинув мене. Я любила весь світ і того, мого єдиного, якого чекала все життя, навіть більше чим життя.

               Я йому вірила, бачила і відчувала, коли йому погано, коли болить. Відчувала коли його обманюють, коли щось загрожує, завжди хотілось попередити його. Бачила його в своїх снах майже кожної ночі, мої рідні, яких вже немає на цьому світі, допомагали мені.

Коли я запитувала у себе, у Бога, як у нього справи, чим допомогти, молилася за його удачу і здоров’я,то  отримувала відповіді через сни, та іншими шляхами.

                У мене ніби крила виросли, все почало змінюватись, навіть я зовні. По вулиці  ходила суцільна посмішка, бо я відчувала його так, ніби він був поруч, або чує мене от тут і зараз. Я мріяла про наше спільне майбутнє, бачила його навіть в деталях, була впевнена, що так і буде бо знала, що і він кохає мене.

                Закриваючи очі, бачила як він сидить на моєму дивані і дивиться на мене, а я говорю щось і говорю, не зупиняючись, бо дуже багато хочеться сказати. А потім ми йдемо по вулиці взявшись за руки і на душі так добре, ніби всередині грає музика. Ми дійсно повинні були зустрітись, але весь час щось ставало на заваді.

                Кохане моє сонечко, я так тебе чекала і так сильно кохала. Я бачила нас на березі моря, ти такий серйозний стоїш біля води, а я біжу до тебе, обіймаю сильно-сильно і сміюся, ми такі щасливі.  Той будинок, де ми удвох, де при вході я посадила троянди,він і зараз в пам’яті моїй, ніби десь дійсно є.

          Та я була далеко, а хтось близько і цей хтось …. Далі банально, писати не хочу.

                На останок, для тих, у кого було справжнє кохання і хто його зрадив, замінив на достаток, на кар’єру чи ще на якісь блага . Не буде в вашому житті після цього поступку нічого хорошого, тому, що найкраще, що ви могли мати, вам уже давали ,а ви відмовились, от і живіть тепер з тим що є.