VI - Іноді (не) вовк харчується гібридами.

 ...

  - Подейкують, якщо дівчатка цікавляться таким, вони хочуть зробити ритуал, хоча ти.

  - Заткни свого рота - вона зірвалася.

  - Краще потримай. Деймоне, серденько у тебе тріпоче...щось у тілі - річ у її руці тріснула. Не річь та не куб. Щось середнє й вороже. Вербена.

  - Отже у металевих кульках була вода, але ти змогла... Певно, в тебе ще є декілька таких.

Він тицьнув пальцем їй в око. Наразі проблем побільшало, так для Деймона Сальваторе це було застереження, але цього разу це не спрацювало. Йому роз'їло вії, але не більше, якби ж це його сильно "засмутило".

 Але поки він не стікав кров'ю, а ще вампір розумів що недостатньо "зупинити" Стефана та дівчисько. Коли він випустив її з рук, саме "випустив" ґкимсь швидким магічним рухом вона майже гепнула його по "святому" місцю, але потрапила лише у задню кістку.

 "Ніхто її не стріне, бо вона його покине."

 Можливо Кетрін тут не була присутня, та її підступність, так "вона" була тут. Вона реготала та все повторювала.

 М'язи немов задубіли. Поки вона намагалася встати, щось темне гойднулося на Стефана, а той навіть не сіпнувся. Їй не дали відихайся, Деймон зміг її зачепити. Тіло тріпотіло, а душа немов розчинилася. Щось у нього у середині сипіло :

  - В усіх є щастя! Хіба я...

 Здається, коли дівчина впала на грунт плитка пошкодила шкіру. Один ніготь був відсутній, навіть цього разу вона не залишилася у боргу.. Мигцем витягши залізяччя та випередевши його, вона встигла увігнати його в передпліччя кістки, перш ніж він ухилився. Кістка цокнула. Деймон верещав, як і вона.

 Стефану врізали в обличчя.

"Це ж той Парківський чоловік."

 Дівчина прокотилася по надгробку та влетіла у поховальні свічки. Такого певно вона не очікувала, те тьмяне "дещо" наблизилось впритул.

 Поки Стефан вставав, той промовив :

  - Твоя кров скінчилась.

 Довгі неприємі руки.

  - Хотіла дізнатися як проводять великі ритуали, тож потрібна кров. Звісно не тільки моя, а ще твоя... Вже тоді вона та одне маленьке поверхневе закляття, закляття простої сім'ї. Кров, вода, зовсім трошки.

 Не дуже "крихітний" поріз. Руку обпікло.

 Дівчина скривилася.

 "Якщо я зробила з води вербену, мабуть варто спробувати більш могутню силу. Чому ні?"

 Камінь, звичайний камінь з кладовища. Вогняна куля обпікла долоню, ну а тепер... Трошки підняти, нумо увверх. Десь там "чоловік" віджбурнув Деймона. Вампір мало не проломив голову, чоловік непомітно наблизився та ухопив за ногу. Він все наближався, а вона дивилася на здоровенні чоботи та краплини бетону. Якось Демон казав, що сім'я Стефана розганяла найманців, а вони все прибували й прибували... Шукаючи роботу. Коли вона розвернулася, то певно він змусив її зупинитися. На рукаві все ще була кров Стефана, поки він затискав їй носа, дівчина все спостерігала за блискавкою та вжалила маленькі кущі, такі вьюнки та насичені.

 Чоловік охнув і, щоб не задихнутись, зупинився. Його ноги немов відмовили. Чи їх дрижаки ухопили?

  - Мати Божа.

 А десь вже й Деймон прокинувся. Притискаючи руку, руда продовжувала просуватися, але не до центральної мети...Зовсім ні. Щось знаходилось майже за межами кладовища й майоріло.

"Трави є, купка каменів теж є. Сонця немає..."

  - Я ж тебе попереджав.

  - Тобі це дорого обійдеться, Сальваторе.

 Він її утримав біля себе, зараз Деймон зрозумів, Стефан не може підвестися. Вампір здавив її ранену руку,  руда затисла у іншій руці трави.

  - Дивись не спіткнись.

 Він прошипів.

  - Я тобі руки твої...

  - Ти спаскудив багато життів, як і інші вампіри. Тепер вже достатньо.

 Вампір з розмаху штовхнув її о п'єдестал тримаючи за волосся, Деймон промовив :

  - А одяг Стефана..я з тебе зніму.

 Кинжал Кетрін випадково вилетів. Вітер посилився, медальйон Майклсона розколовся. Земля здригнулася. Тріщина не переставала рости. Десь знову долинув маленхолічний звук. Ляснули чиїсь зуби, а у ту ж мить камінь розлетівся об голову людини та вампіра. Тіла Стефана й Деймона піднялися прямісінько угору.

 "Якщо ти його покохаєш, ти плакатимеш. Зітри свою солодку приязнь, зітри усю ворожбу. Я пишу тобі дівчинко, я надсилаю тобі своє нагадування та свою злість. Не питай чи треба...

Просто пригадай, що він робив з усіма іншими? Чи потрібні такі дівчатка, як от - Ти. Губить не подих вампіра, губить не самота лише вона... Вона завжди у погляді.

 Як і було сказано, тебе згубить не друг, не коханець, а саме сила. Та сила..яка руйнує.."

Що могло повернути усе?

 Майже усе зі світу мертвих.