II - Дихай, ти тільки дихай.

 Дихай, добре? Дихай.

 Декілька дущ вислизнуло з пекла, але саме пекло не відчинилося. Пекло не відповіло. Погода зіграла надто поганий жарт над людьми. Вулиці замело листям та снігом, усюди тріщав лід. Холоднішало... а потім у якусь мить все припинилося.

 Десь далеко смії повторився. Надія та кохання це різні речі, бодай він про це не думав, але рано чи пізно це його призведе до пекла. Прямо у пітьму.

...З часом посмішка диявола зникла, але вогник в очах нікуди не зник. Коли Деймон спершу не помітив його, диявол вишкірився. Крокуючи йому на зустріч, він сказав :

  - Я думав, ти будеш сьогодні зайнятий.

 Деймон, натягнувши "нормальне обличчя", ніби "Я самий добрий вампір", зазначив :

  - Я дійсно зайнятий. Просто не хочу неприємностей.

 Чорноокий похитав головою :

  - Сьогодні маєш бути заклопотаним, хіба ні? 

  - Ну, таа-кс, але я вирішив стати на шлях каяття, закортіло дівчину одну звабити, ну ти ж розумієш...

  - Деймон, не провокуй мене. Ти ж знаєш наслідки непокори ?

Це було риторичне питання. Деймон скривися.

  - Те, на що язгодився, це все тепер не для мене. Може ми переглянемо дещо? Відмовляю у цій твоїй потребі вбити Форбс, тепер я змінюю правила!

  - Вважаєш, ти зможешь, Деймоне? Але ж це мій закон. Вважаєш мене жорстоким? 

  - Ні, я просто вважаю, що це не ти.

  - Можливо теж саме треба сказати про тебе. Це ж так у дусі нашого Деймона, великого вампіра, намагатися вбити Сатану. То може зробиш вже?

 Деймон Сальваторе вагався, раніше він ніколи не вагався, але... 

  - О, а зараз ти вагаєшся, чи випередиш мене? Але заспокою тебе, з моїми реакціями все у порядку. Ти забажав вирвати мені сердце, справді? Не вийшло - рука диявола вирвала власне сердце. Чоловік стікав кровью, але стояв.

 Деймон скрипів зубами. Сила у очах зростала.

  - У тебе надто мало часу. Уперед, бо твоя мамаша вже пропала. Бачте, я забув це тобі сказати. Бідолашненька родина...

 Вампір відступив й тут же зігнувся від болю. 

 Час минав. Неприємностей побільшало, Він ніколи не потребував тієї сили. Він був неушкоджений, навіть для цього козла...

 Нічого не прояснилося. Всі ці думки... З листа Кетрін на неї дивилися чудернацькі загадки, загадки, ліцемірство.. та ще більше презирства. У стилі міс Пірс. 

 "Обережніше, бо помреш." Кетрін не зволікала, але зараз припинила.

 Примара замовкла, дівчина видихнула. Її привида вже тут не було. Дівчина ще не встигла оминути церкву, та ще не вирішила, що робити далі. Вона навіть ще до кладовища не добралася, але вже вляпалася знову. Хоча якщо дівчина була у біді, вона хоча б це визнавала. Не як Елейна.

У трубку харкав Деймон, (він вирішив ще дістати бурбону) :

  - Якщо дійсно у цієї дивної є план, то гадаю, робити вона нічого не буде. Вона не з таких.

Стефан невдоволено кивнув, але казати нічого не став. Він був певен, що Деймон відійде від Елейни. Майже певен. Коли надибав на її слід, Стефан зрозумів, що сьогодні його вже нічого не здивує. Коли ж дівчину, відкинуло до каміння, вона навіть не пискнула, а йому так і не вдалося її піймати. Дівчина сильно вдарилася, але була неушкоджена. Він прибрав з її очей руді пасма :

  - Хто тебе сюди привів? Якого тут сталося?

 Стефан припідняв її. На втомлених слабких ногах, вампір та дівчина йшли. У кишені Стефана заграла мелодія, телефон не замовкав.