7 Кіра

І ми таки перемістилися у порталі до будинку моєї прабабусі. Спочатку ми звісно ж повечеряли з батьками Миколи де мене вже називали донею і балували. Відповідаючи на всі запитання. А у мене їх було мільйон. І ось ми їдемо потягом до моїх батьків і тепер черга Миколи дивуватися світу людей. Добре, що купе ми викупили повністю все і я могла вільно відповідати на його дитячі запитання типу: "Що таке метро?  Або що таке швидкоїжа?"

 А от коли ми переступити поріг квартири батьків, то запитання почали задавати вони.

- А ви давно знайомі? – добре, що по дорозі ми вигадали легенду за якою ми познайомилися в інтернеті довго переписувалися і нарешті вирішили зустрітися. Звісно батькам це не сподобалося. Вони не вірили в такого роду відносини, до речі я теж. Але були змушені здатися побачивши якими очима на мене дивився Коля. А от коли Коля повідомив, що забирає мене до себе. Вони були спантеличений. Це Вони ще не знають куди саме. Але до цієї розмови ще далеко. По переду нас чекає весілля, десять років щасливого життя, а потім у нас з’явиться донька. Яка буде несподіванкою для всіх, адже у їх родині народжуються лише хлопці. А останнього разу коли у їх роду з’являлася дівчинка минуло вже більш як дві тисячі років. Тож наша Оля буде залюбленою донькою, онучкою і завидною нареченою. Бо судячи з того, як активно до нас приїджали чарівники з інших континентів з синами, чи самі, щоб поглянути на наше диво. Я зрозуміла, що доня буде плеканою. А по тому, як злився Коля і відганяв потенційних наречених, зрозуміла нам буде не сумно. Та ще й Раздромир обіцяв допомогти чоловікові берегти доньку від необдуманих кроків. А я була просто щаслива. Адже я була поряд з коханим чоловіком, донькою і моїми батьками, яких ми таки забрали до себе. Після того, як розповіли всю правду. Але від мами я таки отримала. За те, що не забрала її ще десять років тому, адже тут час для нас зупинився і ми могли прожити набагато довше ніж людське життя. І вона була б на десять років молодше. Вона звісно жартувала, але як то кажуть в кожному жарти є частина жарту, а все інше....

 І ось донечці вже два роки та вона постійно намагається залізти на ялинку, а Коля її відтіля забирає.

- Кохана, я хочу сина. – тримаючи доньку на одній руці він пригортає мене до себе. Цілуючи кудись у волосся, а мене аж трясе  від такої ніжності, ніколи не навчусь спокійно на нього реагувати.

- Ну не знаю. У ваших родинах наче по одній дитині завжди було? – вдаю незадоволення, а у самої конверт в кишені вже муляє. Я й так ледь до вечора п’ятого грудня витримала. Так, все здаюся терпіння ніколи не було моєю сильною стороною. Протягую чоловікові конверт.

- Що там? – я забираю Олю до себе, щоб дати змогу Колі відкрити конверт заодно помилуватися виразом обличчя.

- Лист до святого Миколая. Від мене.- швидко додаючи, бо ви ж пам’ятаєте чекати то не моє. І ось те що я так чекала, Коля уважно дивиться на папірець, а потім читає його зміст і риси на його обличчі змінюються з кожним словом. Потім мене просто разом з донькою хапають в охабку.

- Це правда? Я такий щасливий. Дякую. А як ти утрималися скільки часу мовчати?- Коля трохи послабляє  хватку  і заглядає мені в обличчя.

- А от це було взагалі то образливо. І май на увазі Коля, якщо і цього  разу дівчинка, сина собі  будеш сам народжувати. – доки я вдаю страшну образу  донька виривається з рук і йде знову атакувати ялинку.

- Ну якщо буде знову доця, то я буду неймовірно щасливий, але спробую умовити тебе на сина...

   Кіру і Колю  накрила лавина  ніжності та поки вони цілувалися,  Раздомир  знімав Олю з ялинки та таки зняв дитині ту іграшку за якою вона постійно лазила  туди. Насварив горе батьків і забрав дитя до себе у кабінет, а по дорозі бурчав собі під ніс, що ще одну таку принцесу він просто не витримає і просив святі сили Різдва таки дати тим "навіженим" сина. І його бажання було виконане, але що правда не відразу, а аж на четверту вагітність...