6 Кіра

Після дивного приливу кохання до Миколи я постійно шукала його очима. 

Скрізь і всюди. 

Після його батьків мене віднесли до його кімнати. 

Де ми провели незабутню ніч. 

Що досить дивно я так легко на все погодилася наче так і повинно бути.

 Наче все, що зі мною там робили, було правильно. 

А от в ранці я прокинулася і хотіла піти все гарненько роздивитися. Адже мені тут жити. 

Я чомусь не сумнівалися, що я буду тут жити.

 - Ти куди?- почула я хриплий після сну голос Колі. 

- Хочу все роздивитися. 

- Я тобі все покажу. 

Ми спустилися на другий поверх по сходах, які були побудовані напівколом, а в центрі якого була ялинка вона просто неймовірно велика та красива вона була довжиною якраз на всі чотири поверхи будинку. А між гілками їздили: маленькі потяги, машинки, трактори. 

На кожному прольоті наче свій світ і своя неповторна тема, але здавалося б такі різні прикраси об’єдналися в одну прекрасну тему і все в цілому мало об’єднувалися в неймовірну красу. 

Я не знала куди дивитися, у мене очі розігнатися. 

Все приміщення було прикрашене новорічними іграшками, гірляндами, а коли я підняла голову то помітила сніжинки які наче висіли у повітрі. 

І як я вчора не помітила всі цієї краси? 

- Подобається? – мене притягнули за руку та міцно обійняли. 

І мені не хотілося відштовхнути Колю від себе. 

- А що там? – я показала пальцем на коридор на другому поверсі. Він нагадував чимось офіс з великою кількістю дверей.

 - Там відділ покарань.

 - Що там? 

- Ну, ти ж в курсі, що за погану поведінку дітям кладуть під подушку різки. 

От тут і перевіряють таких діток. 

З одним з працівників цього відділу ти вже знайома. 

Я про Раздромира. 

- Щось я передумала туди йти. – тихий сміх Колі мене трохи розізлив.

 Надімною насміхалися та ледве не роздавали в обіймах. 

- А ти була поганою дівчинкою і тебе потрібно покарати? – від задоволеної посмішки Колі я почервоніла скрізь і всюди. 

- Ні, я хороша. 

- Тоді ходімо далі. – мені здалося чи він розчаровано  зітхнув? Збоченець.

 І ми пішли я заглядала скрізь і всюди та в деяких кабінетах мені перехоплювало подих від щастя, а в деяких,  я плакала.

 Адже у них є відділ де вони допомагали хворим діткам. 

В цілому, від кількості інформації та масштабах подій я просто губиться. 

Тому я була вдячна Колі коли він мене забрав та знову повів через портал до будинку своїх батьків.

 - Мама приготувала вечерю і чекає нас у гості.

 - А до моїх коли поїдемо? 

- Не поїдемо, а пройдемо. 

Хоча ні таки поїдемо.