5 Миколай

     Мама жартує?

 Я що один нічого не розумію, а ну ще й ця Кіра, яка з кожною хвилиною мені подобалася все більше. 

Почуття накривали, як снігопад чім далі тим сильніше мене до неї тягло, тим правильніше була думка, що вона мені потрібна.

 Я вже почав шкодувати, що випустив її з рук.

 - А чому так рано? 

Він ще молодий. 

Зовсім дитина всього сімсот років. – по витягнутому обличчі Кіри я зрозумів, що вона мене дитиною не вважає.

 - Скільки? 

Ото ти старий. - вигукнула вона та прикрила рота долонями напевно,  щоб не було помітно  її  посмішку.

 - А тобі скільки? 

- Двадцять три.

 - Тато за що мені така малявка? Жах, що з нею робити? 

- За  людськими мірками  вона якраз молода дівчина. – втрутилася в розмову мама.

 - Так, чому вона тут і як сюди потрапила? - я простягнув батькові листа і коли він його дочитав,   то   воно засяяло білим сяйвом і розлетілося на маленькі сніжинки, які закрутилися навколо нас з Кірою.

 І зникли. 

Це я потім дізнаюся, що воно не зникла, а просочилося в нас. 

А от коли я знову поглянув на Кіру   то наче вперше на неї дивився та й у неї погляд змінився. 

- Що це було? – запитала Кіра.

 - Я виконав твоє бажання. Оскільки я одружений то твоїм Миколайчиком буде мій син. 

Тому що листи з тією печаткою тобі синку, ще рано виконувати. До речі відкіля вона у тебе? 

- Мені бабуся її дала. 

А відкіля у неї я не знаю вона померла і це був її останній подарунок.

 - Так,  добре я розберуся. 

А ще синку ти цього року на свята відпочивай я сам все зроблю.

 - Чому? 

- Скоро зрозумієш.- і чому батьки такі задоволені, і чому у мене вже руки сверблять обійняти Кіру та й вона наче по іншому якось на мене дивиться.