2 Кіра

     Я  вже  досить  давно  не отримувала   простої   листівки.    Звичайних  таких  паперових а конверті.   

І  тому  коли  мама зателефонувала   і  повідомила,  що   мені  прийшов   лист   я  була    здивована  і  в  одно час щаслива,  як  дитина.  

Адже паперовий   лист, це  як   подорож    у  дитинства.  

 І  тому   у   мене   руки  тремтіли  коли  я   тримала     в  руках   лист  від   прабабусі. 

 А      ще   мене  гризла   совість  я просто  забула  про   неї,   а   їй  на    хвилину   вже.  

А  скільки   їй? 

-Мамо,    а   скільки   бабусі Агнесі     років?

 - Ну,  було  б  сто  три.  А  що?

 -То-б-то  було б? 

- Ой  мила  я  не  хотіла  тобі говорити. 

 Вона  померла   кілька      тижнів   тому. 

 Ми  й  самі   не   знали.   

Про   це  нам   повідомила     сусідка   яка   листа від бабусі  тобі  відправила. 

Ти   ж   знаєш     вона     вила   досить      замкнений   спосіб   життя,     особливо   останні    роки.  – мені     стало   сумно.

 А  ще  мене почало  гризти  сумління  з   ще    більшою  силою.  

Я   мовчки поїхала   додому  і  поклала    листа  в  кишеню куртки. 

 Проревівши  до   ранку  я  побігла     на   роботу   з   набряклими очима.  

 До  листа    я   добралася   лише  через  кілька   днів.  

Я   просто не  могла    наважитися. Ото   отака  я  боягузка. 

Не сміливо я відкрила конвер:

      "Люба   моя  дівчинка.  Я  вже     занадто  стара,  щоб  дочекатися      тебе    у  гості.

 Але  я  тебе   не звинувачуючи. Життя   не  стоїть      на   місті   та  сучасний  світ  такий  прекрасний. 

 А  у  мене  все  як   завжди без  змін. 

Ти  не   думай,  я   не   тримаю  на   тебе зла.  

Я   пишу   тобі  цього листа,    не для    того,   щоб  насварити.   

 А  для  того,   щоб  повідомити.    Я   залишу  свій    будинок  тобі  у   спадок. 

 Ключі,  як   завжди   під    горщиком  з  квітами.  

 А   ще я прошу   тебе  зазирни   до  мене     у  кімнату  і прочитай   мою  останню   волю. 

Та  виконав   її."     

 Ось і  все.

 І  я взяла   вихідний   своїм коштом,   купила  квитки  в    обидві  сторони  та   4 грудня  поїхала  до  прабабусі.  

А  вже     5     я  була  в   такому  забудову, але     досі   рідному  селі.  

 Добре,  що    до   потрібного  мені  будинку, я    дісталася  по  обіді.  Я  відчинила      двері  та  ніби  потрапила  у   дитинство. 

І  таке   враження,   що     бабуся   зараз   вийде  та  покличе    мене,   щоб   я   їй допомогла. 

  Я   походила   по  маленькому  будиночку. 

Розтопити   піч  та  пішла  до  прабабусі  у  кімнату  та   знайшла      в  одній  з  шухляд.   

Листи.  

Мої     листи  до   неї.   

 Вона    їх   зберігала.  

А   ще   я   знайшла  ще    одного   листа   до  мене: 

 "Моя   чудова   дівчинка.  

 Я  повинна  тобі  зізнатися. 

 Я  не  просто   твоя   бабуся   я  помічниця    святого  Миколая. Так - так    і   нічого  так  дивуватися.  

Одні  люди  народжуються  з   можливістю   бачити   віщі   сни,  хтось   бачить   майбутне,   а    я     от   така.  

 Він   існує,   просто   потрібно    знати   коли     писати     та     за     якою    адресою.      

Моя     робота     полягала   саме   у    тому,    що  б     у  святкові   дні   передавати    особливі   листи   до  нього.  

А  саме   ті   що  написано  від   щирого   серця. 

 Для  цього   у мене   є  печатка. 

 А  ще    у    мене      є     особлива    печатка,   яку   ти    можеш   використати,         один  єдиний  раз   перш      ніж     вона     зникне.   

Тому    проси   те      що    тобі  насправді   потрібне.   

   І    за    мною    не  сумуй. 

 Я  прожила   довге   та    щасливе    життя.     

Люблю   тебе   моя  люба    онучко.  

Маю  надію,  що      ти  скористаєшся  тим   єдиним      шансом    попросити   у   Миколая   найпотаємнішу   мрію.  

   І    не   забудь   на    лист    поставити   печатку  та  покласти      під    подушку    саме   проти   ночі  на   шосте   грудня.  

 Такі   як     ми  звичайні   люди,  не   маємо   іншої   можливості  написати йому   листа. 

 Лише    в   цей    день".        

      От   про   що  я   думала   коли   писала   того  листа.   

Звісно   я  не    повірила,    тому   що   написала      бабуся.    

 Але  чомусь   виконала її останю волю.   

А головне    я   написала   перше,    що    спало   на   думку.    Можливо    якби    я     була   трохи      розумніша    та   не   звикла      слухатися   прабабусю,  та  й   дорослих    в   цілому,  звичка   набута    ще    з   дитинства,      можливо    якби   я     її  позбулася       уже  в   дорослому    віці,    то    не    прокинулася   б   у невідомому    мені   ліжку. 

  Та  що       там   ліжку.  

  В   невідому    мені   світі.  

 А   головне   у    тому     світі   був   він...