2 Кіра

     Я  вже  досить  давно  не отримувала   простої   листівки.    Звичайних  таких  паперових конверт.   І  тому  коли  мама зателефонувала   і  повідомила,  що   мені  прийшов   лист   я  була    здивована  і  в  одно час щаслива,  як  дитина.  Адже паперовий   лист, це  як   подорож    у  дитинства.   І  тому   у   мене   руки  тремтіли  коли  я   тримала     в  руках   лист  від   прабабусі.  А      ще   мене  гризла   совість  я просто  забула  про   неї,   а   їй  на    хвилину   вже.  А  скільки   їй? 

-Мамо,    а   скільки   бабусі Агнесі     років?

 - Ну,  було   сто  три.  А  що?

 -То-б-то  було? 

- Ой  мила  я  не  хотіла  тобі говорити.  Вона  померла   кілька      тижнів   тому.  Ми  й  самі   не   знали.   Про   це  нам   повідомила     сусідка   яка   листа від бабусі  тобі  відправила. Ти   ж   знаєш     вона     вила   досить      замкнений   спосіб   життя,     особливо   останні    роки.  – мені     стало   сумно. А  ще  мене почало  гризти  сумління  з   ще    більшою  силою.  Я   мовчки поїхала   додому  і  поклала    листа  в  кишеню куртки.  Проревівши  до   ранку  я  побігла     на   роботу   з   набряклими очима.  

 До  листа    я   добралася   лише  через  кілька   днів.  Я   просто не  могла    наважитися. Ото   отака  я  боягузка. Не сміливо я відкрила конвер:

      "Люба   моя  дівчинка.  Я  вже     занадто  стара,  щоб  дочекатися      тебе    у  гості. Але  я  тебе   не звинувачуючи. Життя   не  стоїть      на   місті   та  сучасний  світ  такий  прекрасний.  А  у  мене  все  як   завжди без  змін. Ти  не      думай,  я   не   тримаю  на   тебе     зла.  Я   пишу   тобі  цього листа,    не для    того,   щоб  насварити.    А  для  того,   щоб  повідомити.    Я   залишу  свій    будинок  тобі  у   спадок.  Ключі,  як   завжди   під    горщиком  з  квітами.   А   ще я прошу   тебе  зазирни   до  мене     у  кімнату  і прочитай   мою  останню   волю. Та  виконав   її."      Ось і  все. І  я взяла   вихідний   своїм коштом,   купила  квитки  в    обидві  сторони  та   4 грудня  поїхала  до  прабабусі.  А  вже     5     я  була  в   такому  забудову, але     досі   рідному  селі.   Добре,  що    до   потрібного  мені  будинку, я    дісталася  по  обіді.  Я  відчинила      двері  та  ніби  потрапила  у   дитинство. І  таке   враження,   що     бабуся   зараз   вийде  та  покличе    мене,   щоб   я   їй допомогла.   Я   походила   по  маленькому  будиночку. Розтопити   піч  та  пішла  до  прабабусі  у  кімнату  та   знайшла      в  одній  з  шухляд.   Листи.  Мої     листи  до   неї.    Вона    їх   зберігала.  А   ще   я   знайшла  ще    одного   листа   до  мене: 

 "Моя   чудова   дівчинка.   Я  повинна  тобі  зізнатися.  Я  не  просто   твоя   бабуся   я  помічниця    святого  Миколая. Так - так    і   нічого  так  дивуватися.  Одні  люди  народжуються  з   можливістю   бачити   віщі   сни,  хтось   бачить   майбутне,   а    я     от   така.   Він   існує,   просто   потрібно    знати   коли     писати     та     за     якою    адресою.      Моя     робота     полягала   саме   у    тому,    що  б     у  святкові   дні   передавати    особливі   листи   до  нього.  А  саме   ті   що  написано  від   щирого   серця.  Для  цього   у мене   є  печатка.  А  ще    у    мене      є     особлива    печатка,   яку   ти    можеш   використати,         один  єдиний  раз   перш      ніж     вона     зникне.   Тому    проси   те      що    тобі  насправді   потрібне.      І    за    мною    не  сумуй.  Я  прожила   довге   та    щасливе    життя.     Люблю   тебе   моя  люба    онучко.  Маю  надію,  що      ти  скористаєшся  тим   єдиним      шансом    попросити   у   Миколая   найпотаємнішу   мрію.     І    не   забудь   на    лист    поставити   печатку  та  покласти      під    подушку    саме   проти   ночі  на   шосте   грудня.   Такі   як     ми  звичайні   люди,  не   маємо   іншої   можливості  написати йому   листа.  Лише    в   цей    день".              От   про   що  я   думала   коли   писала   того  листа.   Звісно   я  не    повірила,    тому   що   написала      бабуся.     Але  чомусь   виконала її останю волю.   А головне    я   написала   перше,    що    спало   на   думку.    Можливо    якби    я     була   трохи      розумніша    та   не   звикла      слухатися   прабабусю,  та  й   дорослих    в   цілому,  звичка   набута    ще    з   дитинства,      можливо    якби   я     її  позбулася       уже  в   дорослому    віці,    то    не    прокинулася   б   у невідомому    мені   ліжку.   Та  що       там   ліжку.    В   невідому    мені   світі.   А   головне   у    тому     світі   був   він...