Розділ 6. Справжнє диво новорічної ночі

Розділ 6. Справжнє диво новорічної ночі

Сергій та Еля з усіма подарунками не без пригод піднялися на третій поверх будинку. Перепочити та ще раз повторили, що вони мають казати.

Сергій натиснув на дверний дзвінок та почув якийсь рух за дверима.

– Хто? – запитав жіночий голос з мого боку дверей.

– Санта у пальто, – відповів Сергій. – Приніс подарунки для Сергійка та Ілони.

– Бабусю! Бабусю! То до мене Санта Клаус прийшов! Я ж казав, що мій лист дійде! – почулося з-за дверей.

Через якийсь час двері відчинилися і Санта побачив три пари очей, які перелякано, здивовано та з захватом дивилися на них.

– Вітаємо із прийдешніми святами! – взялася рятувати ситуацію Еля, бо побачила, що Санта забув усі її настанови.

– Так, так! Ми подаруночки принесли для чемних дітей! – нарешті згадав, що мав казати Сергій.

– Ура! Ялинка! Тепер у нас буде своя ялинка! – радів Сергій.

– Проходьте, – запросила до квартири жінка.

Сергій та Еля затягнули подарунки до квартири.

– Куди ялинку будемо ставити? – запитав Сергій.

– Біля вікна! Тут найбільше місця та у вікно буде видно, як вона блимає! – командував Сергій.

– Добре, – погодився Санта та поставив ялинку на вказане місце.

– Дякую за подарунок! – раділи Сергійко та Ілона, стрибаючи біля ялинки.

– Це ще не усі подарунки! – мовив Сергій. Йому так сподобалося бути чарівником, що він легко увійшов у роль.

– А чи знаєте ви віршики, чи пісеньку? – запитав чоловік.

– Так! Ми зараз з Ілонкою підготуємося, – мовив малий, взяв сестру за руку та потягнув до іншої кімнати.

– Дякую за свято, – мовила бабуся та простягнула триста гривень. – Вибачте, але в мене більше немає.

– Та що ви! Заховайте гроші! Сьогодні ніч дива! – сказав Сергій.

– Ви краще скажіть, куди продукти занести? – запитала Ілона.

– Які продукти? – здивувалася бабуся.

– Від Санта Клауса, – підморгнув Сергій та відчув себе справжнім чарівником.

– Санто, посунь стіл трохи ближче до ялинки, – взяла справу у свої руки Еля.

Сергій поставив стіл та допоміг витягнути продукти. Бабуся стояла склавши на грудях руки та не вірила у те, що відбувається. Для неї то було справжнє диво.

– Ми готові! – мовив Сергійко. Ілонка була одягнена у білій сукні, позаду у неї були крила, які вони позавчора робили увесь вечір, розібравши одну з подушок на деталі, а на голові німб. Вона була така худенька, що ніби сама світилася біля тих ялинкових гірлянд. Дівчинка стала поряд з ялинкою та взяла до рук скрипку. Усю кімнату заповнив звук «Щедрика». До мелодії скрипки додався щирий спів Сергійка. Його голос бринів та переривався. Складалося відчуття, що дух «Щедрика» захопив усіх та дарував справжнє диво.

У голові Сергія щось клацнула! Ось вона ідея для проєкту! Талановиті діти, які чекають дива, яке можуть зробити дорослі! Проєкт врятовано завдяки диву! Ілонку й Сергія можна залучити. Вони такі милі й щирі діти, що після проєкту на них точно посиляться пропозиції.

– Це було неймовірно! – вигукнула Еля та почала аплодувати. У її очах бриніли сльози. – Санта Клаус приготував для вас подарунки!

– Хо-хо-хо, в тепер до подарунків. Ілоночко, Ось тобі подарунок за твої старання та талант, – мовив Сергій та витягнув з мішка білого ведмедя та пакунок зі скрипкою.

Дитина зраділа іграшці та подякувала Санті. Ілона не наважувалася відкрити подарунок, але Еля наполягла. Коли дівчинка побачила, що то скрипка... новенька! Вона розплакалася від щастя, притискаючи до себе новий інструмент, бо її старенька скрипка часто фальшивила та не видавала потрібне звучання.

– А це тобі, – мовив Сергій, даючи своєму маленькому тезці велику коробку з конструктором.

– Вау! Нічого собі! Дякую! Ти – справжній Санта! – вигукнув малий та обійняв чоловіка.

Бабуся не захотіла відпускати Сергія та Елю, які подарували свято внукам. До того ж був такий щедрий стіл у них. Сергій та Еля нікуди не поспішали та погодилися святкувати разом. Сергій подарував Марії Михайлівні ліки. Жінка ледь руки йому не цілувала, бо добре знала вартість тих препаратів.

– Дякую, синку, Бог тобі та твоїй дівчині віддячить за добро, – мовила жінка, а Сергій поглянув на Елю, яку також тепер вважав своєю дівчиною і розумів, що нікуди вже її від себе не відпустить.

– Це я вам дякую, особливо Сергійкові, бо саме він змусив мене повірити у диво та стати чарівником, – відповів чоловік.

Тепер Сергій був готовий кожному доводити, що дива існують! Їх просто треба вміти робити. А добро завжди повертається.