Розділ 5. Санта та Ельфійка

Розділ 5. Санта та Ельфійка

Сергій сів у машину, тримаючи у руках костюм Санти. Він радів, як мала дитина, наче це не він має подарунки дарувати, а цьому.

Вже була пізня година, але були магазини, які працювали цілодобова й на свята. Сергій взяв костюм Санти та пішов до одного з магазинів. Не переодягатися ж йому в машині!

Сергій купив у магазині солодощі, взяв і палку ковбаси, оселедця, сир, ігристе, сік та мандаринки. На касі запитав у дівчині, чи можна переодягнутися у них у примірочній. Касирка усміхнулася та сказала, що у новорічну ніч усе можна. Біля примірочної він побачив дівчину у костюмі ельфа, яка знімала з ніг великі смішні чобітки.

– Дівчино, не роздягайтеся! – мовив Сергій перше, що прийшло йому на думку.

Дівчина не очікувала побачити когось о такій порі та ледь не підстрибнула з переляку.

– Вибачте, що налякав. Просто я хочу зробити подарунок одній родині і розумію, що самому з усім мені не впоратися. Допоможіть, будь ласка, я добре заплачу. Ви єдина моя надія, – додав Сергій, бо переживав, що дівчина також може мати родину з якою захоче провести час. А в ролі аніматора він себе не уявляв. Вдвох якось надійніше буде.

– Але... – не встигла нічого відповісти дівчина, як Сергій поставив біля неї пакети з покупками та зник за ширмою примірочної.

– Хо-хо-хо, – перше, що почула дівчина, коли ширма відкрилася і вона побачила Санту.

– Ой, тут резинку видно. Треба більше капелюха натягнути, – мовила дівчина та кинулася допомагати.

– То я можу розцінювати вашу допомогу, як позитивну відповідь на мою пропозицію? – запитав Сергій.

– А хіба Санта Клаусу можна відмовити? – усміхаючись, запитала дівчина.

– Ви – справжнє диво! – вигукнув Сергій та від надлишку емоцій накинувся на дівчину з обіймами.

– Агов! Не задавіть диво передчасно! – вигукнула дівчина, вибираючись з обіймів Санти. – Як хоч вас звати? Якщо вже разом будемо творити новорічні дива.

– Санта Сергій. І можна на «ти», – мовив чоловік.

– Ельфійка Еля, – відповіла дівчина та усміхнулася так, що Сергій зрозумів, що перед ним справжня дівчина-диво, яку він шукав.

– Ходімо творити дива! Тільки ми маємо ще дещо придбати, – згадав Сергій про ще один подарунок. Йому на очі потрапила ялинка, яка блимала яскраво.

Сергій та Еля обрали гарну ялинку та одразу ж прикрасили її вогниками на батарейках.

– Упс, а як ми її тепер нести будемо? Може, не варто було її прикрашати? – запитала Еля.

– Варто! На цю ялинку чекають. Тут неподалік. Я нестиму, але в машині в мене ще два подарунки та й одяг мій треба туди закинути, – мовив Сергій.

Зміна Елі закінчилася і вона таки пішла з Сергієм, хоч була готова накивати п’ятами у будь-який момент. Хоч і гарний був Санта, але одна, пізнього вечора з незнайомцем... А як же хочеться вірити у диво! Що це справжній добрий Санта, а не мудак якийсь...

Сергій закинув до багажника свої речі та дістав мішок, куди поклав скрипку, ліки та солодощі. Ще й конструктор та ведмедика, які Еля порадила придбати. Продукти до мішка не став пхати. У великому святковому пакеті вони також  за подарунок зійдуть.

Дорогою до будинку Миронченків Сергій жартував, а Еля сміялася. Чоловіку було так приємно чути цей сміх, що він мріяв, аби ця ніч не закінчувалася.

У двох словах Сергій розповів про лист до Санти, який малий тезка віддав йому серед дороги. Еля розчулилася та раділа такому знайомству з чоловіком з добрим серцем.