Розділ 2. Таємниця тезки

Розділ 2. Таємниця тезки

Наступні дні були насиченими подіями і Сергій бився, як риба об лід, але так і не знайшов гідної ідеї для проєкту. Усе не те, усе не так! До пізньої ночі тримав людей на роботі, а в них сім’ї, діти... Це він один. Затятий холостяк. Хоч і є своя квартира, машина, престижна робота, але йому чомусь постійно здається, що йому не вистачає чогось важливого. Того, що може зігріти у похмурий день та змусити прокинутися вранці, того, через що прискорюється серце та з’являються сльози щастя.

Сергій сидів у своєму офісі та перебирав папери у теці.

Йому на очі потрапив лист. Той лист, який дав йому малий посеред дороги. Чоловік спочатку хотів викинути той конверт, навіть нахилився, щоб кинути у смітник, але потім пригадав себе малого. Він же також писав листи. Тоді писав ще не Санта Клаусу, а Діду Морозу, але писав щороку та радів подарункам, які знаходив під ялинкою. Щось змусило Сергія зупинитися та поглянути на конверт. Звичайний конверт з марками та адресою відправника. Дитячим акуратним почерком була виведена адреса, прізвище та ім’я відправника.

– Отже, тезка! Сергій Миронченко. І адреса зовсім поряд, – пробурмотів собі під ніс чоловік та таки відкрив конверт.

Сергій був впевнений, що у листі буде прохання про якусь іграшку. Він пригадав, як просив у листах до зимового чарівника про іграшкову залізницю, приставку, геймерське крісло, телефон, ноутбук. Батьки завжди дарували те, що просив, та солодощі, квитки у подорожі, на концерти, у кінотеатри.

Лист хлопчика здивував Сергія з перших рядочків.

«Любий Санто,

Поспішаю тобі повідомити, що цього року я був надзвичайно чемним. Цього року я вже навчаюся у  другому класі та пишу листа сам. Пробач за помилки. Цього року я не бився з Юрою, який називав мене безбатченком, та допомагав бабусі та сестричці.

Я знаю, що ти можеш усе на світі, що ти добрий та вмієш творити справжні дива.

Я дуже тебе прошу, зроби, будь ласка, так, щоб мама повернулася із заробітків, або хоч частіше до нас телефонувала. Я так скучив за нею, що вже починаю забувати, яка вона в мене гарна.

Зроби так, щоб наша бабуся не хворіла і їй підняли пенсію.

Принеси, будь ласочка, моїй сестричці Ілонці чохол для її старенької скрипки. Її нинішній вже геть потертий та погано закривається.

А мені не треба подарунка. Я знаю, що ти заклопотаний. Хочу тільки, щоб у будинку навпроти знову поставили велику ялинку з яскравими гірляндами, і я зможу дивитися на неї у вікно та уявляти, що вона у нас вдома.

Дякую тобі. Бережи себе та одягай шапку, щоб вуха не мерзли.

Сергій Миронченко»

Чоловік був вражений змістом листа. Хлопчик просив щось не собі, а для найближчих людей.

Сергій вклав лист до кишені свого піджака та поїхав додому.

Тепер щоразу, коли йому на очі потрапляли ялинки, які блимали яскравими вогниками, він згадував Сергійка.