Глава 17

Сівши за стіл, всі мовчки взялися до вечері. Ніхто не насмілювався вимовити й слова. Тиша була такою напруженою, що мені хотілося вити, а кожен стукіт столового приладдя сприймався все одно що бій барабана. Краще б уже вони говорили.

– Вона твоя студентка? – несподіване запитання Аврори, яка сиділа навпроти нас із Гуманоїдом, змусило подавитися оливкою. Закашлявшись, гадала, що перетягну всю увагу на себе. Однак, їхня матір навіть не збиралася відступати. Мовчки дивилася на старшого сина, чекаючи на відповідь, поки я вгамовувала кашель. 

– Це має якесь значення? – відповів спокійно Артур. Я навіть глянула на його обличчя, аби впевнитися, що він не нервував. Нічого. Жодної емоції. Вкотре з'явилося сильне захоплення цим прекрасним чоловіком і його вмінням тримати себе у спокої.

– Вашому батьку було б соромно за те, якими ви стали.

Гуманоїд продовжував бути непроникним, тоді як Артем з Оленою понуро схилили голови. Господи, куди я потрапила? Що за чвари в цій сім'ї відбувалися?

– Найбільше з усіх осоромила нашу сім'ю ти, мамо, – спокійно відповів їй Тарновський.

Аврора так міцно стисла губи, що вони перетворилися на тонку білу лінію. Мені хотілося піти звідти. Ще ж не пізно? Я ще могла дати задню?

Схоже, оглядини нової дівчини провалилися. Напружена тиша повернулася. Їсти перехотілося, проте я силою пхала в себе того запеченого кролика. Шматочок за шматочком, запиваючи червоним вином. 

– Ти з ним через гроші? – це вже мені адресоване запитаннячко.

– Мамо, припини, – в голосі Артура прозвучало попередження. Він хитнув головою, дивлячись на Аврору з-під лоба. Мені здалося, що Тарновський злився, але напевне зрозуміти не вдавалося.

Він говорив мені багато не сміятися? Та тут плакати хотілося, а не реготати. Невже не знав, що так “радо” приймуть нову невістку?

– Ні, – твердо відповіла Аврорі, дивлячись в очі, – не через гроші. Прикро, що ви такої думки про свого сина. Мені вистачило однієї розмови, аби зрозуміти, наскільки Артур цікавий, чарівний і привабливий чоловік. І як би ви не ставилися до нас та наших стосунків, мої почуття від цього не зміняться. 

– Ти така наївна, – промовила Аврора глузливо. 

– Досить! – не стримавшись, гримнув Тарновський, кидаючи виделку на тарілку. – Ти хотіла побачити мою дівчину, я її привів. Але принижувати Соломію не дозволю. Нікому! Якщо вас не влаштовує наша компанія, то ми йдемо. Зараз же.

По черзі дивлячись то на матір, то на сестру, Тарновський чекав їхньої реакції. Обидві мовчали, мов набрали в рот води. Олена дивилася на свою тарілку, мовчки колупаючись у ній. Аврора свердлила сина поглядом, ніби оцінювала, чи він справді згоден покинути її дім.

– Не думала, що у вас все настільки серйозно, – взявши в руки келих, жінка зробила ковток вина. – Вибач.

В останньому слові не було анітрохи щирості, але для Аврори, схоже, це і так стало подвигом, адже Тарновський знову взяв виделку в руку та продовжив їсти.

Надії на порятунок розвіялися. Я лише могла сподіватися, що нас не затримуватимуть як особливо поважних гостей. 

Згодом Артем заговорив про те, що збирається поїхати на відпочинок за кордон, і про мене забули. Розслабившись, попивала вишукане вино, яке молодший Тарновський весь час підливав у мій келих. Гуманоїд бачив це і лише кидав на мене похмурі погляди. 

Через годинку мені стало добре. Ще через тридцять хвилин Аврора здавалася аж занадто кумедною, тому я стала дивитися на Тарновського, аби не засміятися вголос. Він розслаблено сидів, розповідаючи сім'ї про свою лабораторію. Від нудьги притулилася щокою до його плеча, і він, не задумуючись, обійняв мене, пригорнув до себе однією рукою. Іншою знайшов мою долоню й став її пестити пальцями. Розтанула. Відчула всередині щемне тепло, яке стало розходитися всім тілом. Він був моїм. Хоч і не навсправжки, ненадовго, але моїм. Усміхнувшись, заплющила очі й просто слухала приємний голос, насолоджуючись його теплотою, його ароматом, який дурманив та робив із мене хистку ляльку. Я знала, що блаженству скоро прийде кінець, тому перебувала в тій миті. Відчувала його, вбирала в себе, запам'ятовувала вібрацію низького голосу, дотики пальців на моїй долоні. Мій. Лише мій у той момент.

Все прекрасне та дивовижне має властивість закінчуватися. Так сталося і з нашими обіймами. Згодом Тарновський перепросив і відпустив мене. Підвівся. А потім, коли я вже готова була розплакатися од відчаю, несподівано зігнувся та залишив на моїй щоці невагомий поцілунок. 

– Скоро вже поїдемо, – промовив тихо.

Усміхнувшись йому широко, кивнула, відтак провела поглядом до дверей. Дуже хотілося піти звідси якомога скоріше, але разом з тим усвідомлювала, що за межами батьківського дому він не буде доторкатися до мене. Казка скінчиться, а я знову шукатиму свого гарбуза з пацюками, щоб дістатися додому. 

– Він зраджував їй з тобою?

Запитання Аврори, яке розрізало тишу, змусило напружитися. Я не повинна була відповідати, але хотілося все ж показати, що я також за словом до кишені не полізу.

– Мамо, не варто, – втрутився Артем і одразу ж отримав у відповідь докірливий погляд. 

– Не зраджував, – серйозно відповіла, дивлячись Аврорі в очі. – Вам би краще дізнатися свого сина, а не ненавидіти його жінок. Закладаюся, що Руслану ви  “любили” не менше.

Гордо задерши підборіддя, мати Тарновського прискіпливо подивилася на мене кілька секунд, а потім підвелася та пішла геть, цокаючи підборами. Мені навіть дихати стало легше. Якби я була справжньою невісткою, то вже, напевно, плакала б від такого токсичного ставлення. Звідки стільки отрути в цій жінці? І як лишень Тарновський примудрився вирости адекватним з такою мамкою?