Батьку!

Привіт, тату! Пише тобі твоя старша донька. Я живу в маленькому містечку на Львівщині. Пишу електронні книжки про втомлених людей, які рухаються вперед попри страх і невизначеність. В країні триває війна та лунають сирени повітряної тривоги. Не зважаючи на це, життя тут продовжується. 

Початок літа завжди нагадує про тебе. Про твою вимучену усмішку та загрубілі від важкої роботи руки. Ти дуже любив курити та пити каву як правдивий львів'янин. Ти навчив мене готувати їжу і грати в бадмінтон. Прищепив любов до читання книжок та історії України. Навчив основам самозахисту. Хоч ти був складною людиною та я досі продовжую тебе любити. Любити тому, що ти просто був моїм батьком. 

Я зараз ношу зачіску малєт, слухаю музику 80- 90-х і люблю прогулянки на самоті. Але іноді самотність стає занадто болючою. Тоді я стаю дуже вразливою й ламкою. 

Пам'ятаєш, як ти вчив мене не боятися висоти, коли я лазила по турнікетах? Пригадуєш наші походи на шашлики в ліс і печену у вугіллі картоплю? Я досі це все пам'ятаю. І від того щось стискається в грудях. Я починаю плакати, бо занадто сильно сумую за тобою. За тим часом, коли ти був живим. 

Я мрію стати вуличним музикантом і автором текстів пісень. А ще літературним критиком, бо люблю писати відгуки на прочитані книжки. 

Дякую, за те, що був присутнім у моєму житті. Твій образ назавжди залишиться в моїй пам'яті як символ стійкості духу. Саме таким ти був насправді. 

З любов'ю та повагою твоя донька Юлія Хемс! 

Тим, хто досі носить в собі пам'ять про найрідніших.