Частина 12

- Анно, доброго ранку! - торкаючись губами моєї щоки, тихо прошепотів Річард. - Вибач, я вчора пізно повернувся, а ти вже спала.

-  Привіт. Ти мені нічого не хочеш сказати? - Встаючи з ліжка, запитала я.

- Всьому свій час. Не дивись на мене таким поглядом. Ось твоя кава. Сніданок на кухні, я все приготував для вас. Я повернуся за  пару годин. - Одягаючи светр, виправдовувався Річард.

- Гаразд. Але…- Я хотіла продовжити ставити запитання, та зачинив двері, Річард пішов. 

 Я спантеличена, тримала гарячу каву в руках та намагалася її не розлити. Поспіхом зробила кілька ковтків, необережно обпекла верхню губу.  Ранок розпочався не так я планувала. Оговтавшись, вирішила знайти вчорашню книжку та мої спроби були марними - її ніде не було.  Безлад в кімнаті  свідчив про мій неврівноважений стан. Накинув халат, я спустилась на перший поверх.

- Доброго ранку, мамо! - Сказав Женя.

- Так... Доброго ранку, моє щастя! - Гублячись у словах, я намагаюся зрозуміти, що відбувається. - Женя! Не знаєш, куди знову поїхав Річард?

- Він мені не говорив. Та кудись поспішав дуже. А це дивно. - сидячи на дивані, син читав книгу. 

- Річард останнім часом мене дивує. Чи це мені так здається? - Присівши біля сина, я продовжувала хвилюватися.

- Мамо, ти чого?  Ти так хотіла сюди приїхати.  Але ти сумуєш весь час. - Женя обійняв мене.

-  Моє ж ти сонце! Я так би хотіла, щоб було все по-іншому, синку. Пробач нас дорослих... -  мені не хотілося показувати сину свою стурбованість. - Я намагаюся бути тобі гарною матір'ю.

- Не кажи дурниць. Я тебе люблю. І не можна плакати. - Поправляючи моє волосся, заспокоював мене Женя. Не дивлячись на юний вік він поводить як себе, як дорослий чоловік. Він вміє посміхатися зеленими очима, як це робив Павло. Це додає мені сил для життя. 

- Дякую тобі за всю любов і силу, що ти мені даруєш. - Я все сильніше пригорнула до себе сина. Він допоміг зняти напруженість та заспоїв мене.

- Нам залишили приготовлений снідак. Пропоную піти на кухню і з’їсти його. Ти згоден?

- Якщо це фірмові круасани з прошуто, що готує Річард, то я з’їм усі.- Женя підскочив з дивана і босими ногами побіг на кухню.

Поснідавши, ми вирішили прогулятися разом. Одягнувши теплі речі, ми стояли на  ґанку. Старі дерев'яні перила потемніли від часу. Кожен крок супроводжувався легким скрипом, який намагався розповісти всю історію  існування цього будинку. Вітер вщух і небо було майже безхмарним, що відображалося у спокійній поверхні озера. Вода мала ніжно-блакитний колір і надиво була прозорою. Спів птахів розносився відлунням.

-  Пам’ятаєш ти розповідала, що дідусь рибачив. - Женя підійшов ближче до водойми.

- Так, у нього це добре виходило. Він і нас намагався навчити. - віддаляючись від будинку, ми продовжували розмову. - Ще тут жив пес "Лорд". В залі весить фото з ним. Ми  часто ходили на прогулянку, після якої він мостився перед дверима та засинав, його весь час доводилося переступати. Він був класним другом.

 Син уважно слухав  мої розповіді, які я намагалася розповісти детальніше. Дивлячись на нього, постійно ловлю себе на думці, що він до біса схожий на батька. Він його ідеальна копія. В певний момент мені здалося, що поряд іде Павло. Як мені перестати бути егоїстичною? Минуло стільки років, та я відмовляюся вірити у смерть коханого. Я часто замкнута в собі, а натомість мала б перемикатися та більше часу приділяти коханим людям, що поряд. Вони не заслуговують на таке ставлення. Мені потрібно навчитися жити заново. 

Сонце піднімалося все вище, пронизуючи своїм теплом ранкове повітря. Весна до підніжжя гір в цьому році прийшла рано. Тут свій особливий клімат,  все зеленіло раніше ніж в інших місцях. Зелені пагони проростали з-під шарухи, витягуючи листочки  до сонця. Я завжди сумувала за цими міслями. Син дивлячись, як я розглядаю все довкола, не наважувався мене турбувати, тому йшов поряд мовчки. Та напевне задовгою була наша пауза тому він запитав:

-  Я хотів дізнатися, де могила тата?

-  Підемо разом знайдемо. Гаразд? - За фальшивою посмішкою, я маскувала сльози та ковтала їх із кожним сказаним словом. -  Я там ще не була. Та знаю це місце чудово. Край землі, де небо торкається вершин…

-  Я говорив з Річардом, він мені розповів, як загинув тато. Була війна. Мій батько герой!

- Так, він наш герой. А герої не вмирають!  - Мене переповнювало почуття гордості за юного чоловіка. Павло може пишатися своїм сином.

Поряд з будинком припаркувалася машина, це був Річард. Дістаючи з багажника пакети з продуктами, він нам махнув рукою і сказав:

- Привіт  сім'я! 

- Доброго ранку!  - Привітався Женя.

-  Як ваш настрій? - Запитав Річард.

- Все чудово. - Підходячи до машини, відповіла я за всіх.- Ми ранок розпочали з прогулянки.

 -  Ви молодці. Пропоную  разом влаштувати обід. Я прикупив їжі в місцевому магазині. Вибір тут не великий.  Щось тай приготуємо. Анно, що скажеш? - запитав чоловік.

- Так. Ми не відмовимося від сімейного обіду.  Разом все приготуємо, - продовжила я розмову.