частина 10

Весна цього року видалася холодною. У повітрі пахло памороззю. Слизький тротуар в парку подекуди зі скутими по краях калюжами, відбивав у собі силуети міста. Я так і не привчила себе довше спати. Щоранку виходила на прогулянку в парк. Єдина кав'ярня, яка відчиняється так рано знаходилась на вулиці неподалік будинку. Присівши на терасі та завернувшись м’яким пледом, я зустрічала ранок з чашкою кави, теплом якої намагалася зігрітися. Занурившись у роздуми, що завтра через стільки років можу повернутися в рідні місця. Багато минуло часу і багато чого змінилося після того, як у наші життя увійшла війна. Ми змінилися. Я чекала дня, коли повернеться Павло. Безсонні  ночі, сповнені болючих спогадів, стали для мене нормою. Мене навчили молитися і я шепотіла слова надії.  Єдиною втіхою для мене були повідомлення та листи, які приходили від Павла, хоч із запізненням. Я перечитувала кожне слово по кілька разів, уявляючи собі, що він поруч. Досі дивуюся як я не збожеволіла. Так важко на душі, плакати хочеться, а сліз уже немає, давно немає. Боляче прийняти, що кожен день простягається переді мною як непрохідний шлях, який я повинна подолати сама. Не настане ранок і я не встану раніше коханого, лише для того щоб подивитися, як він солодко спить. Кажуть, що час не зупинити. Це не правда. Він зникає, коли тобі не хочеться жити. Дні зливаються в один потік, де я блукаю у цій безодні емоційної пустки. Тебе з'їдає порожнеча, а серце рветься на частини, дихати важко і мозок починає себе руйнувати. Я кричала голосно і без звуку, я намагалася навіть накласти на себе руки. Та маленьке життя під серцем дало шанс на зцілення. Мої друзі та родина намагаються мене підтримати щоб я не відчувала себе відокремленою. Не знаю як мені вдалося це пережити. Павла не повернути в цей світ, та він назавжди в моєму серці. Спогади про прожиті разом радощі розбиваються вщент об страждання і це звучить жалісно.

- Мамо, ти як завжди не слухаєш мене. На вулиці холодно. 

- Ні, синку, мені тепло. Я люблю прохолоду ранків, ти ж знаєш. -  сказала я, глянув на хлопця.

- Ти знову сумуєш? - Сідаючи поруч, запитав Женя.

- Я просто... Як завжди задумалась. Так, я сумую. - Дивлячись на Женю, я  дякувала долі, що маю сина.

- Підемо додому? Я зібрав речі, ми завтра летимо до тебе. - Тримаючи мене за руку, сказав син.

- Нарешті. Я впевнена, що тобі там сподобається. Сподіваюся на це. - Я не стримала себе і заплакала, при цьому намагалася посміхатися. Прикриваючи очі руками і витираючи сльози, я дивилася на хлопця. Як він схожий на батька. 

Не поспішаючи, ми пішли додому. Крізь хмари  сонячні промені прогрівали повітря.  На карнизах домівок сиділи  насуплені голуби, тихо воркуючи. Сьогодні вихідний, транспорту в місті майже немає та можна спокійно гуляти, насолоджуючись тишею. Женя провів мене до будинку, а сам вирішив погуляти зі шкільними друзями. Я не стала заперечувати. Удома було тепло та затишно. Спітнілі вікна закривали вид на ще чорно-білу весну. Знявши пальто, я присіла на диван і вирішила дочитати книгу "Coco Chanel". Я захоплювалася цією жінкою. Вона, не дивлячись ні на що, була вірна собі. Її сильна воля та визначеність допомогли їй пройти складний шлях. Вона пережила складні обставини та втрати та не дозволила цьому зламати себе. Вона завжди знаходила сили знову підніматися та продовжувати йти вперед, ставши втіленням волі та витримки.  Сторінка за сторінкою, я занурювалася в світ сильної жінки.

- Анно, ти мене чуєш? - Присівши на крісло, запитав Річард. - Ти як завжди зачиталася та  літаєш у хмарах.

- Так. Ти ж знаєш, як я люблю читати. У наш час хороша книжка, це така рідкість. Тому я перечитую улюблені твори по кілька разів. - Відклавши книгу, сказала я.

- А де Євген, я його зранку ще не бачив? - Запитав він, дивлячись на мене.

- Ми разом прогулялися, він вирішив провести час з друзями. Вони здається збиралися сходити в кіно. Ми ж поїдемо на кілька тижнів. Тобі приготувати сніданок?

- Я ще не зголоднів, люба.  Не варто хвилюватися. Поснідаємо пізніше, тим паче мені потрібно поїхати по справам на пару годин. - Обіймаючи мене, відповів Річард.

-  Як скажеш. Ти вибач мене, якщо щось не так.- Пригорнувшись сильніше, я відчула приємне поколювання його бороди.

- Мені нема за що тебе пробачати. Не смій мені таке говорити. Все гаразд! - Взявши у долоні мої руки,  він  заспокоював мене. 

Чоловік, який став для мене фортецею. Скільки він вислухав від мене образливих слів, мені досі соромно. Я пережила всі стадії втрати: заперечення, злобу, депресію та прийняття. Ночами я плакала в подушку, він тихо підходив, не сказавши ні слова, вкривав мене.  Наші стосунки базуються на повазі. Хтось осудить мене за це. Та це рішення було прийняте не  відразу. Він став хорошим батьком, який виховав прекрасного чоловіка, віддавши свою любов та мудрість. Без нього я б не впоралась.

Мені потрібно побути на самоті. Завтра так близько. Я все сильніше занурююся у спогади. Заплющивши очі і бачу озеро де ми гріємося біля багаття та милуємося  літнім зорепадом з Павлом. Схоже, що я відчуваю його присутність. Теплий подих на моїй шиї, дотики міцних та ніжних рук досі збуджують. Я тону в самотності та смутку, відчуваючи, що без нього  мій світ порожній. Я прагну відновити зв’язок з ним, навіть якщо це можливо лише у спогадах та мріях. Божевілля! В ці миті я чую його хриплий голос, його сміх і моє серце знову сповнене надією. Але ці миті тимчасові, і вони зникають, залишаючи мене з болем в моєму серці.  Хоча можливість бачити його та тримати за руку втрачена, я знаю, що його присутність все ще впливає на мене. Втрата коханого навчила мене цінувати кожну мить життя. Я хочу стати сильнішою, бо він і досі мене надихає бути кращою версією себе. Химерне існування розлучених душ, які будь-якою ціною шукають продовження життя разом. Я майже зібрала речі. В руках тримаючи фотоальбом, я повертаюся у минуле, де у світлинах закарбовані миті спільного життя.  Хороші були часи. Притиснувши альбом до себе, я почала наспівувати нашу  улюблену пісню:  « Settle down with me, cover me up.Cuddle me in. Lie down with me and hold me in your arms.And your heart's against my chest, your lips pressed in my neck.
I'm falling for your eyes, but they don't know me yet.
And with a feeling I'll forget, I'm in love now. Kiss me like you wanna be loved…»