Частина 8

Рожева сукня ідеально пасувала рум'янцю, який виступав на моїх щоках від хвилювання. Квітка орхідеї, вплетена у волосся, доповнила святковий образ. Я милувалася відображенням у дзеркалі, поправляючи низ сукні. Спомин про те, що мама  мріяла побачити мене в образі нареченої, додав глибокого змісту цьому дню.  Серце защемило від жалю, що батьки не можуть бути поруч у цей важливий момент. На мить, вітерець легким подихом, наче ніжні руки мами, нагадав мені про те, як вона завжди підтримувала мене. А батьковий голос, лунав у моїх думках, даруючи спокій. Зі скриньки, що стояла на комоді, я дістала брошку у формі сонця та місяця. Воєдино сплетені світила на моїй сукні символізували їхнє кохання. Поклавши руку на прикрасу, я відчула, що мої батьки сьогодні зі мною.

- Анно, ти красуня! - сказала Олена, увійшовши в кімнату.

- Ти гадаєш, усе гаразд? - запитала я подругу.

- Ти хвилюєшся, люба. - сказала Олена, спостерігаючи за моїми нервовими рухами.

- Дуже -  визнала я, зітхнувши.

- Секундочку, у мене є мартіні. Нам потрібно зняти напругу. - наливаючи в келих, подруга  намагалася запевнити мене у доцільності вживання алкоголю.

- Ти з глузду з'їхала, я ще нічого не їла. - глянув на подругу, я перечила. 

- Пий, дорогенька! 

- Ні, Олено, я не буду. - я продовжувала свій протест.

- Пий, я сказала! Я  налила трішки. - натягнувши посмішку на своє обличчя, ця бестія не здавалася.

Випивши кілька ковтків, я відчула прилив крові по всьому тілу, і мені стало спокійніше. За дверима кімнати лунала чарівна мелодія, яка створювала особливу атмосферу очікування. Півгодини залишилося до початку нашої церемонії. Тримаючи в руках келих, я стояла біля вікна і спостерігала, як надворі готуються до свята. Золотисті промені сонця проникли крізь листя дерев і зробили його ще більш яскравим. Дерева одягли свої найкращі осінні вбрання - листя на гілках міняло кольори від золотистого до багряного, створюючи чарівну палітру барв. 

Зі скрипом відчинилися двері, і в кімнату увійшов Річард. Високий чоловік в ошатному костюмі був неймовірно привабливим.  Незвично було бачити його в такому образі, оскільки раніше він ходив у футболці, джинсах і кедах.  Фрагменти його татуювання виднілися на руках та пальцях, додаючи йому брутальності та загадковості. Але сьогодні він здивував усіх. Погляд сірих очей Річарда виражав впевненість та рішучість, але на цей раз, у його очах була особливо тепла усмішка. Вона надавала його суворому обличчю ніжності та тепла. Крім того, сивина на його скронях, замість того, щоб додати вік, ніби стала частиною його шарму. Річард підійшов до мене і взяв мою руку в свою. Мій друг, якому я багато у чому вдячна, поведе мене до вівтаря в ролі батька.

- Анно, "Sei bella!"  Ти мій янгол, що спустився з небес. - цілуючи мені руку, сказав Річард.

- Ти вмієш лестити. Я рада, що ти погодився приїхати  - глянувши на нього з вдячністю, я посміхнулася.

- Я поважаю твій вибір. Ти в усьому можеш покластися на мене. - тримаючи мої руки, продовжував друг.

- Ви готові? - запитала Олена.

- Напевно. - ми в обоє відповідаємо в один голос.

- Гаразд. А тепер піду перевірю ще раз усе. Обов’язково щось забудуть. - закриваючи двері, подруга бурмотіла собі під ніс настанови.

- Ну, тепер ми самі, Анно. - продовжив Річард.

- Я рада зустрічі. - обійнявши друга, я щиро раділа його присутності. 

- Прошу вибачення відразу за те, що я скажу. Тільки не перебивай. Попри те, що ти сприймаєш мене як друга, пам’ятай - я тебе люблю. Бути в ролі твого батька доволі незвично, але мені приємно. Ти запам'ятай одне - я завжди тобі допоможу і підтримаю, в будь-якій ситуації. Це все, що я хотів сказати.

- Я не хотіла тебе образити. Дякую тобі за розуміння. - Я пригорнулась до нього, прикусив губу, я стримувала емоції. Мої очі віддзеркалювали сльози щастя та радості.

Крізь тонку вуаль я спостерігала, як у передчутті початку церемонії хвилювалися гості. Свіже осіннє повітря своїм подихом піднімало пожовкле листя і кружляло під музику.  Павло був непохитним. Його хвилювання видавали тільки руки, він стискав долоні в кулак.  Коричневий костюм з метеликом мені дуже подобався. Я собі ще більше заздрила, дивлячись на цього хлопця, що звів мене з розуму. Річард пошепки весь час нагадував, що я маю посміхатися. На що я відповідала посмішкою. Він, ніжно тримаючи, опустив мої руки в долоні Павла, не сказавши ні слова, відступив назад. А мені не потрібно ніяких слів, усе читалося в його очах.  Павло, дивлячись на мене, сказав:

- Ти дуже красива.  Я собі заздрю. - тримаючи міцно мене за руки. Наші долоні були вологими від припливу адреналіну. Посміхаючись одне одному, ми раділи.

- Дорогі мої,  Павло та Анна! - Урочисто почав священник. - Цього дня ви вирішили пов'язати своє життя не тільки перед людьми, а й перед Богом. Тож нехай кожен із вас скаже слова згоди на цей шлюб.

- Я, Павло, зобов'язуюся перед Богом та людьми любити та поважати найпрекраснішу жінку у світі, яка  стоїть переді мною, і тремтить чи то від щастя, чи то від холоду. Анно, я не ідеальний, але я постараюсь бути для тебе всім. Я кохаю тебе! Прошу стати моєю дружиною. - На одному подиху сказав Павло, одягаючи мені каблучку.