Частина 7

Спроба піднятися скувала мої рухи, болем у спині. Все навколо пішло обертом, різко запаморочилося в голові. Дотягнутися до кнопки виклику я не змогла. Скільки часу я провела в такому стані - сказати не можу. Моя свідомість гойдалася, немов на хвилях моря під час шторму. Прокинувшись, зрозуміла, що щось сталося. Поряд  стояло кілька лікарів. Набравшись сил, я прошепотіла:

- Води… - у горлі страшенно пересохло.

- Звісно, тримайте. - медсестра  поспіхом принесла склянку з водою.

- Дякую - сказала я, затягуючи через соломинку бажану рідину.

- Як ви почуваєтеся? - Оглядаючи мене, запитав лікар.

- Я не зрозуміла, що зі мною сталося. - прошепотіла я.

- Прикро, та ваш стан погіршився. Ви перебуваєте у відділі інтенсивної терапії.  - гортаючи медичну картку, повідомив лікар.

-  Настільки все погано? - запитала я, відчуваючи страх перед невідомим.

- Пошкоджено хребет і це дає таку нестабільну реакцію. Протипоказані навантаження, а це означає, що вам не можна ходити. 

- Не дуже обнадійливо. 

- Не будьте так категоричні. - вусатою посмішкою, лікар переконав мене не здаватися.

- Тоді робимо все, щоб одужати! - підтримала я лікаря.

- Оце вірно сказано! - чоловік підморгнув мені у відповідь. - У коридорі  чекають рідні, я можу передати від вас, що ви скажете.

- Скажіть, що все добре. - я не знала, як реагувати на такий перебіг подій.

Залишившись одна в палаті, я стримувала себе, щоб знову не плакати. Зрозуміло, що все з часом минеться. Головне - я жива. Холодні стіни тиснули на мене, свідомість намагалася звільнитися від поганих думок. Мої емоційні гойдалки завдавали лише шкоди. Наразі потрібно максимально докласти зусиль для одужання. 

Щоб якось підтримувати зв'язок із зовнішнім світом, я попросила дозволу користуватися телефоном. Лікар не відразу погодився, але я була наполеглива. Зі щасливим виразом обличчя, я набрала номер Павла.

- Привіт - сказала я, намагаючись звучати позитивно.

- Нарешті, я чую тебе.  Як ти, кохана? - у голосі Павла, відчувалося хвилювання.

- Ніс досі не дихає,  додався біль у спині, а так усе чудово.

- Як ти можеш жартувати? - обурився Павло. 

-   Де ти зараз?

- В лікарні. Поряд твоя подруга Олена. Дати їй телефон?

- Так. 

- Привіт, Шумахер!  - Олена, як справжня подруга, вдало замаскувала критику.

-  Так вийшло. Без коментарів.

-  Пізніше поговоримо. Краще скажи, як ти себе почуваєш?

- Лікар вам усе сказав, напевне, більше ніж мені. - відповіла я.

-  Одужуй!

- Слухай, мені потрібно знати, що покриває страхова. - я згадала, що за все потрібно плати.

- Це буде завтра. - промовляючи майже пошепки, сказала Олена. -  Віддаю слухавку красунчику!

- Дякую! - подруга останнім реченням, змусила мене посміхатися.

- Шкода, що я не поруч. - почувся знову голос Павла.

-  Дякую за підтримку.

- Ми усі тримаємо за тебе кулаки. - ще раз голосно промовила Олена.

- Мені не можна довго розмовляти.  Якщо почують, мені добряче перепаде від лікаря. 

- Я люблю тебе! -  такі потрібні слова надають сил на одужання. На мене чекала тривала реабілітація, з інтенсивним лікуванням.  

У мене досі таке відчуття, ніби я проспала не один день. Трішки піднявшись, я спостерігала за грозою, яка надавала ранковій атмосфері особливий характер. Електричні зарядки у небі запалювали горизонт, малюючи неймовірні скульптури з блискавок. Великі струми дощу миттєво розмивали кольори за вікном, а потім знову виблискували сонцем.  Ця природна сила змиваючи пил з вулиць, заряджала все навколо потужною енергією, зокрема і мене.  Крізь відчинене вікно краплі падали на підлогу. Вони мерехтіли, відображаючи світло стельових ламп. 

До палати зайшов лікар. Мене посварили, що я піднімаюся без його дозволу.

- Анно, вам не можна робити різких рухів!

- Прошу вибачення. - виправдовувалася я.

- Я проведу огляд.  Вирішимо, що з вами робити надалі. - продовжив лікар.

- Я  можу дізнатися щодо оплати лікування? 

- Оплата надійшла чотири дні тому, як тільки ви прибули до лікарні. Страхова компанія покрила більшість витрат, а решту оплатили також. Отож, з цим у вас немає проблем.

- Ви впевнені? - здивовано запитала я.

- Не варто хвилюватися. Медсестра продовжить процедури,а я зайду до вас пізніше. - передавши вказівки помічниці, лікар попрямував до виходу.

- А можу я дізнатися, хто сплатив моє лікування? - запитала я у лікаря, який вже стояв у дверях. Адже, Олена не могла так швидко все зробити.

- Я надам вам усю інформацію. Не хвилюйтесь. - лікар та пішов з палати, зачинивши за собою двері.