Частина 6

За вікном сонячний день обіцяє бути приємним. Відкривши очі,  я відчула свіжість та тепло, які проникли через відкрите вікно. Відчувався запах осені. Мій годинник блимав цифрами - десять нуль нуль. Рішуче піднявшись з ліжка, я почула, як під вікном щебечуть пташки, створюючи природний саундтрек для цього прекрасного ранку. Розпакувавши свої речі, я вирішила, що сьогоднішній день буде приурочений татовій машині, яка довгий час потребувала ремонту. Завантаживши прання та випивши чашку ароматної кави, я з спустилась в гараж.

Машина була частиною нашої родинної спадщини, і вона завжди мала особливе місце в серці тата. Тому я вирішила приділити їй належну увагу. Сівши в машину, я натисла кнопку запуску двигуна, але на жаль, нічого не відбулося. Мотор не завівся. Довелося шукати коробку з інструментами. Щоб додати динаміці своїй роботі я увімкнула  гучно радіо. Під музичний супровід я почала аналізувати стан машини та шукати способи відновлення її працездатності. Спогади про той час, коли я проводила багато часу з татом в цьому гаражі, розчулили мене. Він багато чому мене навчив. Пам'ятаю, як в дванадцять років ми вирушили на першу спільну поїздку за місто, де на території старого заводу була наша імпровізована автошкола. Найважче мені було з паралельним паркуванням задом. Тато завжди був суперечливо спокійний та терплячий. Ці спогади зробили цей момент особливим, і я вдячна татові за всі навички, які він мені передав. 

Час в роботі промайнув швидко, виникло бажання зробити паузу. Сад завжди був моїм улюбленим місцем для відпочинку. Моя оаза спокою, де старий клен дарує приємну прохолоду, закриваючи більшу частину двору від сонячних променів. Сівши на зручну лаву, я заплющила очі і спробувала розслабитися. Але раптом пролунав дзвінок у будинок, перериваючи мої миті релаксу. З легкою зневоленістю відірвавшись від сонячних променів, я витерла брудні руки ганчіркою і підійшла до дверей. Відчинивши їх, я побачила хлопця, який стояв переді мною, тримаючи в руках букет квітів.

- Добрий день, ви Анна? - запитав кур'єр, тримаючи букет білих троянд.

-Так! - зі здивуванням відповіла я, витираючи руки об себе.

- Доставка квітів.  Замовлення на ваше ім’я. Прошу поставити підпис. - сказав він, подаючи мені бланк для підпису.

Задоволено підписавши замовлення, я взяла величезний букет і віддячила кур'єру. Захоплена красою цих квітів, я побачила серед них листівку з написом: "Вибач за вчорашній вечір".

Я зрозуміла від кого така люб'язність. Виникло бажання жбурнути квіти об стіну, та мене зупинило, те що я  навела лад в домі.  Сміттєвий бак стояв надворі - викину їх там. Але, коли я відчинила двері, мене приголомшила несподівана картина - на порозі сидів Ігор. Намагаючись втримати контролю над емоціями,  я підійшла до нього і вигукнула:

- Іди геть!

- Тобі що  квіти не сподобалися? - глянувши на мене знизу Ігор, ніби насміхався. 

- Ти знущаєшся? Забери свій бісовий букет! - Я жбурнула квіти до його ніг і рішуче попрямувала до будинку, не звертаючи уваги на його  слова.

- Зачекай! - Він піднявся і схопив мене за руку, не дав мені втекти. - Не йди, Анно, заради бога! Заради нас!

- Відчепися! - Я намагалася вирватися, але Ігор тримав мене міцно.

- І не проси. Одного разу я  тебе втратив і це була найбільша помилка.. - сказав він, тримаючи мене  міцно в обіймах.

Я стояла нерухомо, злість паралізувала мене. Я не могла зрозуміти, чому Ігор так наполегливо намагається повернути мене у своє життя. Раніше, коли ми ще могли спілкуватися, хоч і з певними труднощами, ця ситуація виглядала зовсім інакше. Тепер же відношення між нами стало надто складним. Ігор несподівано з'явився в моєму житті, абсолютно не враховуючи моїх бажань. Це викликало внутрішню паніку, і вся ситуація нагадувала параною, що лише посилювало мої страхи та відчай. Відношення до Ігоря змінилося настільки, що тепер я не могла спокійно спілкуватися з ним, а його дії мене лякали.

- Анно, пробач мені, - продовжував Ігор, - я хочу бути з тобою, кохати тебе, прокидатися поруч...  Скажи хоч щось, не мовчи.

- Я не хочу нічого говорити! - відштовхнувши Ігоря, я відійшла назад. - Прошу тебе, не роби мені боляче.  Повторюю вкотре, тобі не варто тут бути!

Щоб я не сказала, йому не доходить. Це марна трата часу. Ми кілька хвилин стояли мовчки й дивилися одне одному в очі. Земля йшла з-під ніг від вибуху емоцій. Злість рвала душу на шмаття. Ці зустрічі доводять мене до відчаю.

- Ти прекрасна, - поправляючи моє волосся, Ігор перервав паузу. - Тільки не плач, я не хочу бачити твої сльози.

- Не побачиш. У тебе дружина, син, собака... Не знаю, можливо, ще когось пропустила!  До біса! - Не знаю, як пояснити людині очевидні речі.

Повернувшись, я побачила Марію, яка стояла неподалік. Судячи з її здивованого обличчя, вона була свідком нашої розмови. Ще цього мені не вистачало. 

- Ігоре! Як це розуміти? - запитала Марія.

- Мері,  як ти тут опинилася? - розгубившись, Ігор не знав, що говорити, через плутанину емоцій.

- Ні, любий, це питання я хочу поставити тобі! Якого біса? Паскудство! - обурювалася дружина, і її голос тремтів від гніву та розчарування. - Як ти міг? Анно, а ти дала мені слово!

- Знаєте що? З мене досить! Пішли ви всі, під три чорти! - Я була не в собі. Відчувала себе облитою брудом, такого повороту подій я не могла собі уявити. Я різко відвернулася і відкривши двері, увійшла в будинок. Ігор з Марією ще деякий час з'ясовували між собою стосунки, але це мене не хвилювало.