Частина 2

Світанок поступово вступав у свої права, але здавалося, що години ще плекали залишитися в обіймах сну. Лежачи під ковдрою, заплющивши очі, я намагалася відкласти мить пробудження. Але дзвінкий звук будильника на нічному столику був непереможним, і, зітхнувши втомлено, я зрештою вирішила піднятися з ліжка. Метушливо крокуючи до вікна, я відтягла важку завісу і впустила до кімнати перші промені ранкового сонця. Як завжди, цей момент приносив внутрішній спокій, і я відчуваю, як сонце зігріває мене, розганяючи залишки сну. Мої думки були переповнені планами на день. Та тривало це недовго, бо раптом мої роздуми були перервані дзвінким звуком, який долинав із коридору. Я поспіхом накинула халат і спустилася вниз. Ступаючи по м'якому килиму, я вирушила до холу. Але, на жаль, ранкова неспритність взяла своє: мій палець влучив у кут дивану. Оце так розпочався мій день! Я обізвала всі меблі найгіршими словами, які прийшли мені на думку. Цей нещасний випадок добре розбудив мене, і я відчула, як енергія повертається до моїх рухів. З цікавістю я підійшла до дверей та відчинила їх. Яким було моє здивування, на порозі будинку, побачити подругу Олену.

- Привіт! - стоячи на одній нозі, я потирала палець. - Якого біса, з самого ранку?

- Анно, що не рада мене бачити? - не дочекавшись запрошення подруга зайшла в середину. - Я до тебе, в такому вигляді, а ти: "якого біса"? Дізналася, що ти вдома і відразу до тебе.

- Заходь, заходь... - я була здивована таким раннім візитом Олени. - Тебе що з дому вигнали? 

- Сама втекла. Мої дракони не дають мені спокою. Навіщо тобі мої сімейні проблеми? Ти чому не дала знати  про себе?  Якби не поштовий службовець, якого я випадково зустріла… -  швидко говорила подруга.

-  Можу запропонувати кави. - тихо прошепотіла я, крокуючи на кухню.

- Сонце, кави можна і вдома. - поклавши руку мені на плече, запевнила Олена.

- Вибач!  - я підійшла до полички та дістала турку. - А  каву я все-таки  приготую та все тобі розповім.

- Я уважно тебе послухаю! Розповідай, якого біса ти тут робиш?  Що з роботою, як  справи з  Річардом? Питань у мене багато. - Олена вирішила не зупинятися.

- Ти вмієш завалити питаннями. Гаразд! З роботою все добре - звільнилася. Річарду величезна подяка за допомогу, та я не змогла брехати. Тепер ми друзі. Ми не припинили  спілкування, телефонуємо одне одному часто. Пишемо... Ось така фігня, малята!

- От, дідько! Шкода, що у вас  не вийшло. Я думала, що ти ніколи не повернешся сюди. - Спираючись ліктями на стіл, Олена смикала в руках серветку та слухала мене далі.

- Ніколи… - засміялася я. -  Виходить, що у  долі  інші плани. Ласкаво просимо назад у моє життя! Учора читала газету та натрапила на статтю про компанію, де директором віднедавна призначений  Ігор.  Я була здивована такими подіями.

- Знаємо. Після вдалого шлюбу він став великою людиною. Альфонс, козел, зрадник…  моя думка не змінилася. - розізлилася Олена. - До нього я симпатії ніколи не відчувала. А наразі тим паче. Ти чудово про це знаєш.

Я не заперечувала, адже вона мала рацію. Підтримка Олени мені багато в чому допомогла в певний період мого життя. Вона не просто подруга, а дуже близька мені людина. За період, що ми не бачилися, вона довела свою силу характеру, вдосконалила свої організаторські навички, працюючи агентом з нерухомості. Але навіть при доволі завантаженому режимі, Олена завжди знаходить час для своєї сім’ї. Зовнішні зміни, зокрема вкорочене русяве волосся, показують, що вона завжди в пошуку самовдосконалення і це додає її легкого свіжого вигляду. Однією з рис, яка завжди мене вражала в Олені, була її здатність знаходити позитив у будь-якій ситуації. Її оптимізм і віра в себе та навколишніх завжди вдихали життя в будь-яку розмову чи захід. З нею ніколи не було нудно, адже її весела природа здатна була підняти настрій навіть у найсіріший день. Взагалі, Олена – це велика душа, яка приносить тепло і радість у життя всіх, хто має щастя знати її. Її сила, витривалість та позитивний настрій завжди вражали мене, і я завжди буду вдячна за її підтримку та неймовірну дружбу.

- Анно, здається, я чую дзвінок. Це не мій телефон – я залишила  його вдома, щоб мене не дістали. – промовила Олена, дмухаючи на гарячу каву.

- Чую! Чую…

- Але слухавку ми підіймати не збираємося ? Дивно, хто ж це такий з самого ранку  нам дзвонить ? - здивовано запитала подруга.

- Павло. Ми учора познайомилися. І я не знаю, чи відповідати? - Видихнувши, відповіла я, тримаючи в руках телефон.

- Та бери вже! -  крикнула на мене подруга.

- Слухаю! - першою сказала я.

- Доброго ранку, Анно! Вибачте, що так рано, але  вирішив вам подзвонити та запитати, які ваші план на сьогоднішній день?- Ще сонним голосом, шепотів Павло.

- Не знаю... Планів ніяких. Подруга до мене зайшла. - Я говорила що-небудь, аби уникнути мовчання. Олена жестами намагається підказати, що мені сказати.

- Дозвольте мені запросити вас на вечірку. Я же говорив, що приїхав до друга, але мені не хочеться йти одному. Було б чудово, якщо ви погодитесь скласти мені компанію, Анно. 

- Не знаю, що вам сказати. - я була вражена цією несподіванкою.

- Скажіть: "Так!" - наполягав Павло, і Олена, стоячи за дверима  кивала головою, не знаючи суті розмови.