Розділ 15: Перші Тіні Затемнення

Тієї ночі, коли Вормір і Ламері отримали свої фатальні знання, світ навколо них почав реагувати. Затемнення більше не було лише легендою зі стародавніх сувоїв — воно стало фізичною реальністю, що повільно проникала у володіння обох кланів.
У Скелях Ворона ніколи не бувало землетрусів. Їхні гори були символом вічної стабільності. Але близько опівночі земля затремтіла. Це не був різкий поштовх; це була глибока, вібраційна тремтячка, що викликала не паніку, а первісний страх.
Вормір стояв на дозорній вежі, коли це сталося. Він бачив, як з тріщин у високогірних скелях почала виходити дивна, мертва імла. Вона була не білою чи сірою, а антрацитово-чорною, і здавалося, що вона поглинає світло. Коли вона торкалася кам'яної кладки фортеці, звідти чулися звуки, ніби камінь стогне.
Ворони, загартовані у боях, були розгублені. Їхній Вождь наказав воїнам вийти і розігнати імлу мечами, але леза, що торкалися чорної пари, вкривалися миттєвою корозією і виходили з ладу.
«Це магія Лисиць! Їхнє прокляття! — кричали деякі воїни, зміцнюючи давню ненависть. — Вони намагаються зіштовхнути нашу гору!»
Вормір знав, що це брехня. Він відчував енергетику цієї імли — це не була магія Лісу. Це була порожнеча, що живилася розбратом. Він бачив, як найбільш розлючені та вороже налаштовані воїни, що наближалися до імли, відчували запаморочення, ніби їхня власна ненависть була паливом для цієї сутності.
Водночас, у володіннях Клану Лисиць, які були надійно захищені природною магією Лісу, відбувалося щось не менш жахливе.
Ламері прокинулася від крику своєї матері. Вибігши з кімнати, вона побачила, як навколо поселення гине Ліс. Дерева не горіли і не ламалися; вони вмирали миттєво. Їхнє листя ставало чорним і розсипалося на попіл, а потужні стовбури перетворювалися на суху, безжиттєву деревину.
Священне Джерело, яке ніколи не висихало і було джерелом сили магії Лисиць, змінило колір. Вода стала густою, чорною рідиною, що пахла сіркою та тугою.
Вождь Лисиць та його старійшини намагалися використати свою магію, щоб зупинити поширення «чуми». Вони викликали духів Лісу, але духи, що завжди слухалися їх, тепер ховалися. Коли старійшина кинув захисне заклинання у бік мертвої зони, магічна енергія просто розчинилася в повітрі, наче її ніколи й не було.
«Це Ворони! — закричав Вождь Лисиць, його голос тремтів від розпачу. — Їхнє Залізо і Скелі отруюють нашу землю! Вони використовують якесь диявольське знаряддя, щоб убити наш Ліс!»
Ламері бачила цей страх і цю лють. Вона усвідомила страшну істину: Затемнення було хитрим. Воно атакувало Воронів холодом і руйнуванням скель — тим, що вони цінували. Воно атакувало Лисиць смертю Лісу і магії — тим, що вони любили. Воно спеціально розпалювало їхній гнів, використовуючи їхні найглибші упередження.
Не маючи змоги зустрітися, Вормір і Ламері відчули однакову потребу: повідомити про своє прозріння. Вони обоє розуміли: ці аномалії були лише початком. Якщо Затемнення поглине їхні клани окремо, воно поглине і весь світ.
Ламері, ризикуючи бути викритою, знайшла віддалений грот, де вони зазвичай зустрічалися, і, використовуючи магію Лисиць, залишила в кристалічному камені емоційне повідомлення для Ворміра: «Це не вони. Це те, що живиться нами. Ми повинні об'єднати сили. Негайно».
Вормір, подолавши десятки кілометрів під покровом імли, що ставала дедалі густішою, знайшов цей камінь. Дотик до нього обпік його, наче вогонь, але він зрозумів послання.
Ознаки Затемнення стали їхнім спільним, неминучим знаменням. Настав час відкинути обережність і діяти рішуче.