Розділ 13: Розкрита Брехня

Ризик був надто великий, щоб знову зустрічатися в нейтральній зоні. Ламері вирішила, що тепер, коли вона знає про Затемнення та спільне походження кланів, їй потрібен доступ до найглибших, найбільш захищених знань свого народу — Великої Бібліотеки-Сховища, що лежала під самим серцем поселення Лисиць.
Це місце було святинею, захищеною не стільки каменем, скільки давньою, заплутаною магією, яка реагувала на будь-який невірний намір. Лише члени королівської родини могли туди увійти.
Ламері знала, що ключ до правди лежить у хроніках «Розколу» — подію, яку її клан завжди трактував як зраду з боку Воронів.
Вона дочекалася «години тіней», коли магічні патрулі були найменш пильними. Використовуючи свою природну грацію та знання найтонших магічних потоків Лісу, вона спустилася у підземну глибину, де повітря було насичене запахом старовини, пилу та забутих заклинань.
Сховище було лабіринтом, де книги та сувої не лежали на полицях, а парили в повітрі, реагуючи на думки шукача. Ламері відкинула офіційні «Історії Ворожнечі», що сяяли фальшивим світлом, і зосередилася на найстаріших, затертіших записах, що висіли в найтемнішому кутку.
Вона знайшла те, що шукала — «Справжній Звіт про Поділ», написаний засновниками клану Лисиць одразу після розриву. Але текст був зашифрований «Сльозами Лісу» — рідкісною, майже непереборною магічною печаткою.
Ламері провела пальцями по тексту. Вона відчувала, що печатка була накладена не для того, щоб приховати інформацію від ворогів, а для того, щоб заховати її від самих себе. Це була печатка сорому та провини.
Вона витратила години, використовуючи всі свої знання древніх заклинань та природної магії. Її лоб покрився краплями поту, а кінчики пальців почали світитися слабким синім вогнем. Нарешті, з тихим стогоном, що луною відгукнувся від кам'яних стін, печатка розсипалася.
Ламері почала читати. Звіт був жахливим.
Він розповідав не про зраду Воронів, а про спільну катастрофу та непомірну гордість. Клани не просто розділилися; вони посварилися через метод боротьби з першим, меншим проявом Затемнення.
> «...Це була не їхня провина, і не наша. Ми, Лисиці, не хотіли визнати, що їхня залізна сила була потрібна. Вони, Ворони, не бажали прийняти нашу мудрість Лісу. Ми обоє були надто горді, і коли старий світ почав руйнуватися, ми звинуватили одне одного, щоб не визнавати власної помилки…»
> 
Але найстрашніше відкриття було далі, в примітці, доданій прапрадідом Ламері:
> «...Наш Вождь вирішив зберегти ворожнечу. Він сказав: «Ненависть є простішою, ніж правда». Ми переписали історію. Ми сказали, що Ворони зрадили нас, щоб наш народ ніколи не піддав сумніву силу нашого клану. Хай живе ворожнеча, якщо вона зберігає нашу єдність...»
> 
Ламері відчула холод, гірший за той, що йшов від скель Воронів. Її власний клан, той, що цінував правду та знання, свідомо обрав брехню для збереження влади. Її родина була заснована на фальші.
Вона швидко сфотографувала (за допомогою магічного перенесення) ключові уривки і сховала їх у пам'яті. Вона мусила це показати Ворміру. Це була не просто історія. Це був план ворожнечі, свідомо підтримуваний її власними предками.
Поспішно залишаючи сховище, Ламері знала, що тепер у неї є не лише таємниця, а й свідоцтво провини її клану. Вона стала подвійним зрадником: для Воронів — через кохання, для Лисиць — через правду.