Розділ 12: Наростаюча Воєнна Лють

Повернення до своїх кланів після обміну таємницями стало для Ламері та Ворміра подвійним випробуванням. Вони несли в собі страшну правду про Затемнення та брехню, що лежала в основі їхньої ворожнечі, і водночас мусили приховувати заборонене кохання, яке тепер стало ще й місією.
У скелях Клану Ворона панувала атмосфера сталевої напруги. Верховний Ворон, розлючений виявленою крадіжкою стародавнього сувою (хоча не знав, хто це зробив), посилив дисципліну до межі жорстокості.
Вормір знову відчував себе полоненим. Його батько, хижий і рішучий, наказав подвоїти бойові навчання, перетворивши їх на справжні випробування на витривалість.
«Ворони! — гримів Вождь. — Ви бачили ознаки. Ліси стають дикими, а річки мовчать. Це Лисиці зазіхають на нашу силу своєю чорною магією! Ми дамо їм гідну відсіч!»
Вормір брав участь у навчаннях, але його меч здавався йому чимось неправильним. Він бився з воїнами, які з готовністю вірили в цю просту ненависть. Коли він дивився на їхні обличчя, сповнені праведного гніву, він бачив, що брехня вкорінилася глибоко. Його власна мати, Королева-мати, почала пильно стежити за сином, чиї очі здавалися надто замисленими для майбутнього вождя.
Тим часом у Лісах Клану Лисиць напруга була іншою, але не менш небезпечною. Тут панувала атмосфера параної та посиленої хитрості.
Вождь Лисиць, батько Ламері, скликав усіх майстрів пасток та ілюзій.
«Ми чули про зростаючу активність Воронів на кордонах, — тихо, але владно говорив він. — Вони, як завжди, йдуть силою. Ми відповімо обманом. Ліси стануть нашою зброєю. Жоден Ворон не пройде, не заплативши десятикратну ціну».
Ламері змушена була допомагати в розробці нових пасток, що були більш витонченими та смертоносними, ніж будь-коли. Її гострий розум швидко знаходив слабкі місця у захисті Воронів, і вона ледь не кричала від внутрішнього болю, коли її винаходи використовувалися для посилення ворожнечі, яку вона намагалася знищити.
Її мати, Принцеса-матір, викликала Ламері на приватну розмову, сповнену ледь відчутного докору: «Ти надто багато думаєш про кордони, донько. Твоя голова має бути зайнята вірністю та тим, як ти захистиш наш народ від Воронячого холоду».
Найбільшою небезпекою для Ламері та Ворміра стало посилення патрулів. Обидва клани збільшили кількість розвідників, які, як мисливці, нишпорили нейтральною зоною. Кожна спроба надіслати повідомлення або призначити нову таємну зустріч ставала смертельно небезпечною грою.
Одного вечора, коли Вормір таємно намагався залишити сигнальний знак для Ламері біля старого струмка, він натрапив на лисячий патруль. Він ледь уникнув сутички, сховавшись у тіні скелі, і побачив, як Лисиці ретельно обстежують місцевість, використовуючи магію для пошуку "чужої" енергії.
У той самий час, Ламері, маскуючись під форму звичайної розвідниці, виявила воронячий дозор на скелястому уступі. Їхні очі були гострими, їхні стріли готові до польоту. Вона зрозуміла, що якщо їх викриють разом, це буде не просто зрада — це стане каталізатором для негайної повномасштабної війни, і все, що вони дізналися, буде втрачено.
Вони були розділені кілометрами напруги, ворожнечі та озброєних воїнів. Кожен крок, кожен подих був ризиком. Їм потрібен був спосіб зустрітися знову, але тепер це здавалося майже неможливим. Воєнна лихоманка кланів невблаганно підштовхувала світ до Затемнення.