Розділ 3: Ламері, принцеса Лисиць

Життя принцеси Ламері, на відміну від суворих буднів воїнів Клану Ворона, було сповнене тонкощів та інтелектуальних пошуків. Хоча й вона проходила навчання бойовим навичкам, як і належить спадкоємиці, її тренування були більш витонченими: спритність у поводженні з луком, безшумне пересування лісом та майстерність метання ножів. Проте більшу частину свого часу вона присвячувала вивченню історії, тонкощам дипломатії та мистецтву.
Її особистий простір у великому дереві-домі був тому яскравим свідченням. Стіни кімнати були завішані не трофеями, а картами, де вона позначала стародавні торгові шляхи та забуті землі. На столі лежали сувої з письменами, деякі з яких були такими старими, що їхні літери ледь виднілися. Поруч, у глиняних горщиках, стояли зразки рідкісних трав, зібраних під час її прогулянок лісом. Але найважливішим було велике вікно, що виходило просто на гущавину. Крізь гілки пробивалося сонячне світло, кидаючи мереживні тіні на підлогу, а вітер приносив запахи лісу – її вічного наставника та тихого співрозмовника. Цей вид символізував її зв'язок з природою та невпинне прагнення до свободи, до світу за межами кланових кордонів.
Ламері була втіленням грації Клану Лисиць. Її рухи були легкими, немов танок листя на вітрі, а постать — стрункою й елегантною. Її краса не була крикливою, а скоріше витонченою, з розумними, глибокими очима кольору осіннього листя, в яких мерехтіли допитливість та якась незрозуміла туга. Одяг Ламері, хоч і відображав її високий статус – були там і вишивка, і тонкі шовкові вставки – залишався функціональним. Він не сковував рухів, дозволяючи їй так само вільно, як і будь-якій розвідниці, ковзати крізь ліс або натягувати тятиву лука.
Її характер вирізнявся неабиякою допитливістю. Ламері не приймала жодних тверджень на віру, ставлячи безліч питань і шукаючи відповіді в найнесподіваніших місцях. Її цікавила не лише історія власного клану, а й легенди інших народів, чутки про далекі землі та причини давніх конфліктів. Вона володіла незалежним мисленням, що виходило за рамки стереотипів, які віками вбивалися в голови її народу. На відміну від багатьох своїх родичів, які сліпо ненавиділи Воронів, Ламері прагнула зрозуміти. Її серце було сповнене емпатії та співчуття – вона бачила біль, навіть якщо він був прихований за маскою ворога. Ця риса створювала в ній глибокий внутрішній конфлікт: вона любила свій народ, шанувала його традиції, але відчувала, що вічна ворожнеча веде їх у нікуди, виснажуючи обидва клани.
Серед її захоплень особливе місце посідали давні легенди та пророцтва. Вона годинами просиджувала в клановій бібліотеці, перебираючи потерпілі від часу сувої, сподіваючись знайти там ключ до розгадки походження кланів та справжніх причин їхньої ворожнечі. Ламері відчувала глибокий зв'язок з природою та магією лісу. Вона розуміла мову дерев, знала цілющі властивості трав і, здавалося, могла спілкуватися з лісовими мешканцями. Час від часу вона усамітнювалась, щоб малювати або складати короткі, мелодійні вірші, які відображали її глибокі думки та почуття, що було ще одним проявом її творчої натури.
Її ставлення до ворожнечі між кланами було сповнене сумнівів та роздумів. Ламері бачила безглуздість постійних сутичок, що забирали життя і руйнували майбутнє. Вона спостерігала за стражданнями обох народів і не могла зрозуміти, заради чого це відбувається. Прагнення до миру було її потаємною мрією, але вона не знала, як його досягти. Це нерозуміння робило її дещо ізольованою серед інших членів клану, які сліпо вірили в давні образи та традиції помсти.
Одного разу, перебираючи забуті артефакти у найдальшому кутку сховища, Ламері випадково натрапила на дивний, інкрустований різьбленням ларець. Всередині виявився пожовклий сувій, написаний незрозумілою давньою мовою, та невеликий, але дивно важкий металевий медальйон. Коли її пальці торкнулися медальйона, вона відчула легке тремтіння повітря, а в голові пролунав тихий, ледь чутний шепіт. Це було передчуття змін, відчуття, що наближаються події, які змінять не лише її життя, а й долю обох кланів. Вона ще не знала, що цей медальйон, а разом з ним і її власна доля, невдовзі зіткнеться з іншою частиною цієї давньої ворожнечі – з принцом Клану Ворона.