Лисичка-комерсантка

Кажуть, це було давно, коли звірі говорили, а Лиси разом зі свійськими дружили. Харчувалися вони польовими мишами, ховрахами. Курей не чіпали. Правда, не любили півнів, коли ті вмикали свої гучномовці, однак, у конфлікт не вступали, бо знали, як люди над своїми улюбленцями трясуться. 
Спостерігаючи, як мешканці господарство ведуть, вирішила проворна Лисиця й собі комерцією зайнятися. 
Знайшла в лісі соснову місцину, розчистила від сміття, опалого листя і стала думати над матеріалом. 
- Хочу такий гриб виростити, щоб сонечком у лісі світився, - міркувала Рудохвоста. - І щоб наряд око милував, із кольором моєї шубки збігався.
- Піду по селу, розпитаю, що людям до смаку, - вирішила.
Куди не загляне, всі тільки боровичкам радіють.
- Дивина, - роздумувала. - Для чого збирати, щоб потім викидати? - Не по-хазяйськи. 
Спробувала присоромити - всі проганяли. 
- Що ти все винюхуєш? - Не пхай носа! - Боровик - то справжній гриб, а решта - дурні.
На околиці села завиднілася хата лісника. 
- Завітаю до лісничихи, - вирішила. - Вони люди лісу, знають ціну всьому: і пташці, й комашці.
Коли Рудохвоста наблизилася до лісникового подвір'я, жінка сиділа й чистила гриби. Вона побачила, як та несміливо заглядала. 
Ярина Микитівна махнула рукою, запрошуючи: "Заходь, Лисичко, на молочко".
Вони завжди знаходили спільну мову. Дружити не дружили (хто з хитрою заводитиме дружбу?!), але не раз Руду молочком пригощали, бо вона, знаючи ліси, частенько виводила їх то на малину, то на ожину.
- Не до гостин мені, - заклопотано промовила. - Хочу порадитися, - й зайшла у двір.
Ярина Микитівна сиділа на ряднині й сортувала грибочки, які чоловік приніс із вранішнього походу. Вона старанно розкладала їх на купки: боровики, сироїжки, козарики. Окремою яскраво-жовтою плямою вирізнялися капелюшки з хвилястим обрамленням. 
- Ой, які ці гарні! - захоплено вигукнула Лисиця. - Скільки сонця в них! 
- Вони й нам подобаються, - відповіла жінка. - З обережністю використовуємо. Раніше не збирали. Появилися недавно, в молодому сосновому бору. 
- А пахнуть курочкою, - потягнула носом Лисиця.
Жінка взяла до рук, відщипнула й піднесла до носа: "Справді чути курятиною".
Лисичка повеселіла. Промайнула думка випросити в Ярини ці грибочки для розмноження.
- Слухайте, Микитівно, - розпочала лукаво. - Пригледіла для Вас галявину з цілющим скарбом - суницями. Давайте зробимо так: я вам покажу стежку, а ви мені віддасте оце сонечко. Все одно ви їх викинете.
- Та чого б я викидала? - здивувалася жінка. - Я їх приготую у сметані - пальчики оближеш. - Дам спробувати - лапу обсмокчеш, - засміялася.
- Я коли по селу вивідувала, то бачила, що жінки тільки боровиками тішилися, а всі інші викидали, - відповіла Лисиця. На мить задумавшись, продовжила: "Гаразд. Розкрию карти". 
Вона почала ділитися планом сворення власного бренду: наговорила сім мішків гречаної вовни.
Вислухала Ярина Микитівна та й погодилася віддати гриби: "Мені сунички, а тобі сестрички!"
- О! - засяяла від здогадки Лисиця. Назву бренд: "Лисичка й сестрички".
- Як на мене, то нехай буде: "Лисички-сестрички", - порадила жінка. - По руках і лапах!
- Домовилися! - погодилася комерсантка й, забравши випрошене, шмигнула за ворота.
- А на суниці коли підемо? - кинула Ярина вслід.
- На днях. Як тільки справу зроблю, - відповіла, не озираючись.
Декілька днів вона висушувала жовті капелюшки, в яких містяться спори грибів, та готувала ґрунт для посівного матеріалу. 
Настав час завершувати процес. Навколо сосни викопала кілька ямок, щільно набила посівний матеріал та, взявши лійку, обережно полила кожну ямку. Насамкінець прикрила ґрунт
мохом, листям, гіллям. 
- День за днем, - думала Лисичка, - та й урожай збиратиму. 
Не знала Рудохвоста, що цілий рік чекатиме!"
Побігла в село похвалитися. Краще тримала б язик за зубами! Люди брали її на сміх.
- Де це видано, щоб Лисиця гриби вирощувала? - насміхалися. - Окрім хитрощів, вона ні на що нездатна. 
Мов батогом по серцю стьобнули!
- Кепкуйте-кепкуйте, - ображалася Руда. - Зарегочитеся на кутні зуби, коли я урожай збиратиму.
Затаїлася. Образилася. Ні з ким не спілкувалася, окрім лісничихи.
Минув рік. Лисиця щодня навідувалася до сосен, однак, гриби не росли.
- Не буде в мене сестричок! Знеславилася на все село, - жалілася Ярині.
- Не хвилюйся. Ось як задощить по-літньому, то і збиратимеш урожай!
І правду казала жінка.
Липень усе частіше випускав на землю дощі. Вони із Громом і Блискавицею літали над лісами, щедро напоювали все живе. 
Коли випогодилося, пішла бізнесменка до соснового бору. Й диво дивне! То тут, то там з-під листя пробивалися жовтими гудзичками грибочки. 
- Не пішла моя праця намарне! - тішилася Лисичка. - Як почують, то лікті кусатимуть ті, хто насміхався з мене, - міркувала, коли бігла в село похвалитися.
Хоч і хитра від природи, та невідала, що краще тримати язик за зубами! 
Цілий день від хати до хати розносила свій успіх!
- Не кажи гоп, поки не перескочиш! - радили ті, що минулоріч проганяли з двору. - Дочекайся три дні, щоб підросли, а тоді й на базар неси!
Не подумала Рудохвоста, що й люди бувають хитрі! Прийшла на третій день до лісу, а там і слід простиг від лисичок. 
Понеслася в село до порадників, проникла нишком у курник і поцупила найкращого півня! 

– Це вам за сестричок! – виправдовувала свій вчинок Лисиця, втікаючи зі здобиччю. – Не давай волю язикові – не заведе в неволю. Десятою дорогою буду обминати людей, щоб не пійматися на гачок їхнього лукавства, – заріклася.