Глава 22

Вечеря, чи то побачення, мені сподобалась. Ми відверто поговорили, намагалися краще дізнатися один одного, та зрозуміти.

Свою думку нарахунок швидкого весілля, яке йому так не терпиться відсвяткувати, розумно промовчала. Не хотілося псувати такий вечір суперечками, а що вони будуть, якщо я буду протестувати, впевнена на сто відсотків.

Занадто Дан лідер по натурі, щоб здатися без бою. Потрібно буде шукати до нього підхід, інакше буде важко порозумітись. Як завжди говорили мені "чоловік голова, а жінка шия, куди поверне шия, туди і дивиться голова". Щось у цьому є.

Не потрібно стрибати вище тієї голови, якщо можна бути тією шиєю, та м'яко направити у потрібне мені русло його думки та дії. Жорсткі дії будуть викликати тільки протидію та несприйняття, от саме так як у мене в той момент, коли в ультимативній формі донесли, що буде саме так як я сказав і не інакше. Та ще й таку жирнющу крапку поставив. Можливо якби Дан пішов іншим шляхом я б так протестно не реагувала, але вже все зроблено. Ну і чому ти такий бука? Гарненький бука... І добре знає, що подобається мені, та вміло використовує цей факт.

Цікаво на скільки сильна його симпатія до мене... Що певні емоції я у нього викликаю, це і сліпий побачить, але тут головне у їх глибині, та масштабі. Звичайно зізнанням у великому коханні я йому не повірю, принаймні зараз, пізніше можливо, та кого я обманюю.

У мене неймовірне бажання колись почути від нього слова кохання. Подобається та хочеться чути компліменти, на які він не скупиться. Надіюсь він не зі всіма такий галантний та милий, бо інакше я дуже розчаруюся.

Так стоп, я що ревную? Просто до гіпотетично можливих суперниць? Та не може бути... чи може? Зі мною такого не було ніколи. Невже я починаю закохуватися у Дана? І тепер буду себе вести як ті закохані дурепи, що фанатіють від нього. Ні, я так не хочу.

Якщо вже закохаюся мозок у ніякому разі вимикати не можна. Гарячим бути це прерогатива серця, а мозок має бути холодним за будь-яких обставин, і це не обговорюється.

Перед поверненням до будинку ще прогулялися, вже нічним, берегом моря. Покидали камінці на водяну гладь. Трохи пожартували та позабирали один одного, ну як без цього.

За невдалий, хоча скоріше навпаки, жарт була загроза опинитися у воді одягненою, та проти волі. Вже перекинута через плече, та отримавши по своїх видатних місцях, була благородно пробачена за своє неподобство, але натомість мусила просити пробачення у вельмишановного нареченого поцілунками, та йому весь час здавалося мало, та що я не докладаю достатньо зусиль. Хитрий лис, двома словами... Це ж треба так придумати. Він ціленаправлено мене спокушає. Ееее нііі, прийдеться тобі Лисику потерпіти.

- Я вже пробачеть у тебе попросила на силу силенну образ на перед.

- А ось і ні, - муркоче в шию.

- Я змерзла і хочу спати, - я з ним голову втрачаю, потрібно тікати, поки не пізно.

- Ідемо зігрію, тобі буде спекотно, - нічогенькі обіцянки, - перебирайся до мене в кімнату.

- Чого б це?

- Ми дорослі люди з дорослими потребами, не бачу причини відмовляти собі у задоволенні.

Як тапком по голові хтось дав. Вмить вся вата з голови випарувалася. Значить дорослі потреби. Значить задоволення. І ні слова, та що там слова, навіть найменшого натяку хоча б на які небудь почуття, та хоча б у зародку. Дан, я тобі зараз надам ще один шанс на реабілітацію, виправляйся, а якщо ні... пиняй на себе.

- Тебе тільки задоволення дорослих потреб цікавить?

- У даний момент більше за все, - дякую що сказав, я ніби цього не відчула.

- Для цього не обов'язково перебиратися до твоєї кімнати жити, - будь ласка скажи хоча б щось, що нагадує про почуття.

 - Так зручніше, ніж бігати з кімнати в кімнату, навіщо втрачати час, - вибачай красунчику ти свій шанс профукав.

- Знаєш, я тут подумала... - а що такий напружений став, відчуваєш смажене? - Я ще не готова до такого... рішучого кроку... поживу у себе.

- Тоді ідемо до тебе, - невгамовний, і відразу цілуватися, та ще на руки підхопив, що мені прийшлося обійняти його ногами та вцепитися руками за плечі. Не так швидко.

- Зачекай, я не сказала, що пропоную...

- І що ти пропонуєш? В альтанці на подушках? - і розвертається в сторону альтанки, куди ж ти так поспішаєш?

- Стій! Ти мене не чуєш, я сказала що не хочу поспішати, - розділяючи кожне слово намагаюся донести інформацію.

Підійняв на мене задурманені від бажання очі, та там вогонь палахкотить, можна згоріти, і намагається зрозуміти.

- Вибач, - накінець перервав паузу, що затяглася, і опустив мене на ноги, зарився носом у волосся, - вибач, сам не знаю що на мене найшло. З тобою мені важко тримати себе в руках.

- І тому ми ідемо... кожен у свою кімнату. І не потрібно робити таке стражденне лице.

- Гаразд, ідемо, інакше я тебе з'їм.

- Ай... кусатися навіщо?

Він і справді мене куснув, і не тільки, завтра будуть відмітини на шиї. Таке враження що таврував. Показати вирішив "вона моя"...