Глава 20

Поринувши з головою в улюблену атмосферу музики, ритму та рухів тіла... Особливо не відразу звернула увагу на не зовсім добрі погляди зі сторони. Хоча тут і дивуватися було не варто, дівчата з фан-клубу "хочу заможного нареченого, і його думку не питаю". Вони дивилися на мене з незрозумілою заздрістю, злістю та як б сказала пересторогою. Що з ними усіма?

Я перевела погляд на пантеру, тобто тренера Каріну, щоб хоча б зрозуміти причину. Вона дивилася на мене величезними "закоханими очима", у професійному сенсі цього слова, і явно продумуючи якісь плани та стратегії. Маю надію це добре для мене пройде та не зашкодить, тому що, відчуваю своєю прекрасною... інтуїцією, мені у цих планах заготовлена роль.

У своїх припущеннях я була цілком права. Пантера, як істота цілком та повністю творчої натури, почала з маніакальним завзяттям роздавати настанови дівчатам.

Не всі сприйняли на ура нові правила гри. Дехто відверто обурювався, що не варто за два місяці до початку конкурсу міняти програму, та вводити у сформований колектив нову особу, навіть якщо вона така талановита, як висловилася тренер.

Мені на скору руку кидали пояснення та умови за якими я мала вступити у колектив. Насправді, я особливо не розглядала такої можливості, так у себе в дома я працювала у схожих умовах, і ми з дівчатами мали непоганий заробіток на виступах та концертах, але тут... Загалом, обдумавши всі за та проти, погодилася, зайвим не буде.

Конкурс цей відбувається кожного року, і проходить у за день до літнього сонцестояння. А в сам же день сонцестояння буде проходити благодійний бал, за запрошення туди ці дамочки і претендують, так як не всі можуть туди потрапити. Як ви розумієте там будуть присутні доволі цікаві особистості... і дехто цікавиться про них суто зі своїх корисливих мотивів.

Для учасників конкурсу які посядуть перші три місця бонусом до призового фонду входили також запрошення на даний захід. І у мене виникло, цілком, я вам скажу, закономірне припущення, що деякі дівчата, більше беруть у ньому участь, виключно через ці запрошення. Адже це чудова можливість познайомитися з представниками своїх мрій, через які і створений, горезвісний, фан-клуб.

І мене вже записали у непотрібні конкурентки, ну звісно кому потрібна ще одна перешкода перед поставленою метою, чим менша кількість дівчат, тим більша ймовірність привернути увагу до себе коханої. Так і бачу, як в думках мене, просто таки, вже розчленовують та приховують сліди злочину. Тераріум відпочиває... Дайте мені сил зберегти здоровий глузд у всьому цьому цирку...

І як підтвердження моїх тверджень нещодавно одна з учасниць колективу, яка мала виступати на щорічному конкурсі, зазнала травму, через яку відмовилася від участі цьогоріч. Надіюсь нічого страшного і дівчина скоро повернеться до улюбленого заняття. Звичайно не всі хто займається у студії входять до колективу, це доволі поширена практика, що дозволяє шукати нові таланти.

Що ж будемо розпочинати все спочатку... Це вдома у мене було своє місце у колективі, і ніхто, навіть не намагався, ставити під сумнів мою професійність, не те що тут. Як згадаю скільки сил та часу я витратила, щоб мене затвердили та прийняли у свої лави... і все це вже не має жодного значення... тому як моє життя змінилося. Так що беремо ноги в руки та вперед здобувати визнання та славу.

Роботи справді було багато. Танець вирішили дещо змінити, а отже потрібно буде добряче попрацювати. Ми всі разом працювали не прокладаючи рук та не присідаючи. У кожного була своя мета, свій стимул, свої надії... Як встигла дізнатися, вдалий виступ гарантував деякі привілеї в академії, а саме можливість отримання додаткової стипендії, як відомо для студентів це дуже важливо.

Сперечалися майже на кожному кроці та комбінації рухів, знаходилося багато нюансів які потребували корекції, або взагалі заміни. Що говорити, за дві години таких спроб та сперечань, ми майже виповзали із залу для тренування... так і недійшовши згоди.

Вдома про відпочинок можна було тільки мріяти. Для початку, потрібно було підтягнути і далі хвости у навчанні, далі були заняття з прийняття та розвитку моїх нових сил, доволі виснажливе заняття, я вам скажу.

І коли вже я думала, що мені дадуть спокій та відпустять рахувати єдинорогів у снах, Дан, якогось милого, повів мене до альтанки на березі моря. Так ще й почав нахвалювати це місце, мовляв відкриваються неперевершені краєвиди... знаю, вже бачила, не один раз втікала туди посидіти, подумати, та що душею кривити, помилуватися заходом сонця...

Отак іду обурююся собі під ніс... а що? Я втомлена, розпатлана... Ще й спіткнулася по дорозі, ледве стрималася, щоб не вилаятися, та показати свої чудові знання...  Піднімаю очі... а тут... та щоб тебе, не міг нормально сказати?