Глава 10

Сьогодні у нас були просто наполеонівські плани. Я вже ж вирішила не затягувати з переведенням в академію, та наполягла на тому щоб, доки ми з Вікою будемо ходити магазинами, Дан має розібратися з моїми документами. Не бачу причини очікувати.

За розповідями моєї нової подруги, хлопці мають певний вплив у суспільстві, не дивлячись на їх молодий вік, і можуть застосувати свої зв'язки задля пришвидшення отримання потрібного результату. От хай цим і займається. Не збираюся перед ним кружляє та питати - а як тобі ця сукня, чи краще цей сарафан? Чи ще гірше білизну допомагав обирати, не ті в нас стосунки, щоб запитувати їх думку, у мене он подруга вже є, в неї і спитаю. Віка стала на мій бік цілком та повністю. Ми у чомусь навіть зхожі, нам не потрібно було щось пояснювати одна одній, достатньо було погляду...

Доречі я вирішила відвідати її перукаря давно бажала змінити колір волосся, не кардинально ні, додати трохи барв, нове життя - нова зачіска, це як індикатор змін у житті дівчини. На тому і дійшли згоди.

Тепер у моєму русявому волоссі рясніли прядки кольору пшениці, карамелі та кориці, і це надзвичайно гармонійно виглядає з моїми карими очима, таке враження що вони стали ще виразніше ніж були. Я просто в захваті від того що бачу в дзеркалі, давно пора було це зробити.

Далі ми поїхали до одного з популярних торгових центрів, і тут ми ніби загубилися в часі. Так у хлопців вже почали б нервово посмикуватися очі, добре що поїхали без них, інакше прийшлося слухати їхнє скиглення. В загальних рисах особливих відмінностей зі звичними для мене магазинами я не побачила, хіба що назви брендів інші, а так звичайні магазини зі звичним одягом та взуттям, та іншими речами.

З кожним магазином, та кожною придбаною річчю, разом із задоволенням своїх фізичних та моральних потреб, прийшла якась туга... Сама не знаю що на мене найшло. Чи це просто усвідомлення того що моя реальність справді змінилася, чи мені до психолога вже пора іти... Надворі весна, сонце, скоро літо, ми біля моря... Що побажаю у мене буде... Крім мого минулого життя... Можливо я так сумую за тими спокійними розміреними днями, коли я точно знала що мене очікує, хто чекає вдома...

Як усе в житті все ж таки не передбачувано, ідеш та не знаєш який шлях заведе тебе в нікуди в пустоту... а який виведе на зовнішні до сонця... Здавалося радійте новому життю, змозі розпочати все з чистого аркуша паперу, тут все нове... Та хочеться минулого спокою... Ось такі ми дівчата, мінливі натури, то фонтан оптимізму та позитиву, то у нас час суму та копирсання у собі-коханій. Від цього нікуди не втечеш.

Помітивши мій стан, Віка просто потягла мене у своє улюблене кафе на шоколадні тістечка з карамельним лате. Я вам скажу доволі дієвий метод підняття настрою, якщо це все супроводжується веселими історіями з життя.

Повернувшись додому, ми вирішили нікого не чекати повечеряти і влаштувати дівочі посиденьки з переглядом цікавого фільму. Наш вибір впав на типову молодіжну комедію, звісно, з вираженою лінією кохання. І здається нічого особливого, а наштовхує на спогади. Як відчувши, Віка потрапила питанням в саму ціль.

- У тебе був хлопець там, у тому світі?

- Був та загув, - вона запитально підняла брову, довелося пояснити, - ми зустрілися певний час, та він крутив з моєю подругою за моєю спиною, я випадково їх застала, з того часу з ними не маю бажання навіть бачитися, - якось так спокійно це сказано було, без будь-яких емоцій, що самій дивно стало.

- Тобі було мабуть боляче?

- Більше зачепив факт зради, можливо тоді я почуття вигадала сама.

- Паршиво вийшло.

- Найгірше в цій ситуації те, що я втратила подругу, її зрада мене зачепила сильніше, як його...

- Так...

- А у тебе є коханий? - вирішила змінити тему.

- Є хлопець, який мені дуже подобається, - ніяковіючи зізналася моя співрозмовниця, і якось мрійливо, - я все чекаю, щоб він звернув увагу на мене...

- І звичайно ж своїми методами, - здогадалася я, сміючись.

- Так, - не стала приховувати, - стараюсь як можу...

Віка ще щось хотіла сказати, але її перебили, до вітальні вплили просто таки два принца, як ті кораблики, благо вдало приземлилися на диван разом обнявшись, бо інакше поцілували б килим біля наших ніжок.

- Ого, оце ви набралися... І що за свято?

Доки я відходила від шоку після побаченого, сестричка-лисичка почала вичитувати братиків, хотіла сказати власників, а ні також лисів. 

- Ну чому так відразу буркати? Ми доречі розв'язали всі проб...пробл...

Оооо, в когось язик заплітається, Дан такий смішний.

- Про-б-ле-ми, - допоміг Алекс брату.

- О! Так, з ака-де-мі-є-ю, - бідолаха, де вони так?

- Це все Марк, - здав контору Алекс, - я брата не зміг... кинути...гик.

- Я бачу, що герої, - буркнула я, а сама ледве стримувала сміх, що не пройшло повз увагу п'яненьких лисів.

І ці кораблики перекочували до мене на диван по обидві сторони від мене, та ще так зухвало притислись до моєї скромної персони, капець, сама нарвалася, потрібно було тихенько сидіти.

- Ти так смачно пахнеш, так би і з'їв, - зарившись носом у моє волосся біля шиї замуркотів Алекс, я тільки рота відкрила щоб щось відповісти, як Дан зробив теж саме.

- Погоджуюсь, цитрус і ще щось, - муркнув Дан.

Після такого нахабства я розгубилася на декілька хвилин, що дало змогу їм почати цілувати мені шию, як приємно...

- Гм-хм! Я звичайно все розумію...- ой-йо, що я роблю?

Мене як вітром здуло від хлопців, вони такого маневру не очікували, і вийшов просто таки феєричний чмок двох братів. І все ми просто вибухнули від сміху, не кожен день таке побачиш. А чому ми такі ображені?

- І що смішного? - в один голос обурилися лисики.

- Ні-чо-го, аха-ха...

Ми все ж подивилися фільм, всі разом, правда дехто ледве досидів, сопіння ми почули коли йшли титри. Наші герої не витримали тяжкої долі. Не залишати ж їх спати сидячи на дивані?

- Гаразд я беру на себе Алекса, а ти Дана, - розділила сестричка ноші між нами, і почала тормошити братів, - так лиси підйом, без вашої допомоги ми не впораємося, Мілана допомагай.