Розділ 24. Лише ти

Ірина стояла біля школи, тримаючи в руках теку з перевіреними зошитами. На подвір’ї діти сміялися, кидали м’яч, а вона раптом зловила себе на тому, що усміхається — легко, без напруги. Вперше за довгий час їй не було страшно дихати на повні груди.

Денис повернувся кілька тижнів тому. Звідти, де біль і невідомість ходили поруч. Він ще трохи кульгав, але в його очах уже не було тіні страху. Лише спокій і рішучість.

Того дня він прийшов по неї після уроків. Просто стояв біля дверей — у темному пальті, з ледь помітною посмішкою.

— Я думав, що ти не вийдеш, — сказав тихо, коли вона наблизилася.
— Я завжди виходжу, якщо знаю, що ти чекаєш, — відповіла Ірина, дивлячись йому просто в очі.

Вони йшли містом мовчки. Після всього, що пережили — слів не треба було. Тиша між ними більше не була порожньою, вона наповнилася сенсом, пам’яттю, довірою.

Біля річки, він зупинився.
— Тоді, в лікарні, — почав Денис, — я чув, як ти говорила зі мною. І коли мені було зовсім темно, я тримався за твій голос. Він був єдиним, що залишався справжнім.

Ірина опустила погляд, але він підняв її підборіддя, змусив дивитися на себе.
— Я більше не хочу жити наполовину. Не хочу ховатись, не хочу доводити комусь, що я не винен. Єдине, що я знаю напевно — ти. Ти — моє «достатньо».

Її губи тремтіли, але вона не відвернулася.
— Денисе... — прошепотіла. — Ти навіть не уявляєш, як я чекала цих слів.

Він наблизився — повільно, ніби боявся розбити щось крихке. Її подих змішався з його. І поцілунок став відповіддю на все, що було між ними — на біль, страх, мовчання, недовіру. У ньому не було поспіху, лише тиша двох сердець, що нарешті знайшли одна одну.

Навколо танула крига, птахи співали над головами, і світ знову здавався новим.

Ірина притулилася до нього.
— Знаєш, я колись боялася весни, — сказала, усміхаючись. — Вона завжди щось забирала.
— Тепер нехай лише повертає, — відповів він, торкаючись її волосся.

І в цю мить усе стало на свої місця.
Жодних масок, жодних тіней минулого — тільки двоє. І світ, який нарешті перестав бути холодним.

Бо іноді достатньо лише одного серця, щоб розтопити кригу.
Лише одного погляду, щоб зрозуміти — це назавжди.