Розділ 19. Останній лід

Світлана ніколи не вірила у поразку.
Вона мала все — багатого чоловіка, розкішний дім, вплив. Але те, чого хотіла найбільше, вислизало крізь пальці, як вода. Денис.
Його очі, його голос, його байдужість, коли вона торкалася його руки.
Він уже не дивився на неї, як колись. І це зводило її з розуму.

Вона не могла дозволити Ірині перемогти. Тій дівчині, яку колись вважала лише молодшою сестрою однокурсника, а тепер — суперницею. «Він зруйнував мене тоді, коли пішов. Тепер моя черга», — думала Світлана, спостерігаючи, як сніг тихо падає на підвіконня.

---

Того ж вечора Денис отримав дивний дзвінок від бухгалтерії:

— Денисе, у нас перевірка. Кажуть, є проблеми з кошторисами… твоїм підписом проходили документи.
— Що за нісенітниця? Я ніколи не підписував без перевірки.                                                                       Але факт залишався фактом — на кількох договорах стояв його підпис.
Підроблений.
І саме на тих документах, через які компанія тепер опинилася під слідством.

Спочатку Денис не хотів вірити — думав, випадковість, помилка.
Але коли побачив копії, серце похололо. Підпис — його, печатка — справжня, дати — збігалися з днями, коли він був у відрядженні.
Хтось ретельно все спланував.

---

Він не хотів тривожити Ірину. Та новина швидко дійшла до міста.
Чутки, як завжди, розліталися швидше, ніж правда.

Одного ранку в учительській Ірина почула:

— Кажуть, той інженер, з яким вона зустрічається, під слідством…
— Гарно виглядав, а от бачиш — не все те золото…

Вона вийшла надвір, не витримавши. Вітер був колючий, як скло.
Її пальці тремтіли, коли вона набрала його номер.

— Денисе… скажи, це правда?
— Так. Але я ні в чому не винен, Іро. Клянусь.      Вона мовчала кілька секунд, потім сказала спокійно, твердо:

— Я тобі вірю.

---

Тієї ночі він приїхав до неї.
Стояв біля хвіртки, змоклий від снігу, в очах — стомленість і гнів.

— Я не знаю, хто це зробив. Але я дізнаюся. І тоді…
— Не треба, — тихо перебила вона. — Доведи не помстою, а правдою.

Вона торкнулася його обличчя.
В її дотику було більше сили, ніж у будь-яких слів.
І саме тоді Денис зрозумів: він уже не просто бореться за своє ім’я. Він бореться за неї.

---

А тим часом Світлана сиділа в авто, спостерігаючи, як вони обіймаються під світлом ліхтаря.
Її губи злегка тремтіли, коли вона сказала в телефон:

— Так, усе йде за планом. Але якщо треба — зробіть це чисто. Без шуму.

Тиша на іншому кінці дроту тривала кілька секунд.

— Ви впевнені, Світлано? Це вже не просто плітки.
— Вперше в житті — абсолютно впевнена.

Сніг падав густіше.
І під білим покривалом лід тріснув остаточно.