Розділ 7. Світлана і ревнощі

Світлана ніколи не була з тих, хто здається.
Вона мала чарівну усмішку, вміння говорити саме те, що треба, і дивитись так, ніби весь світ належить їй. Денис добре це знав — і саме тому колись у неї закохався. Але тепер — він нічого до неї не відчував.

Того дня вона прийшла до офісу, не попередивши.
— Вибач, що без дзвінка, — мовила, заходячи впевнено. — Просто була поруч і вирішила… провідати старого друга.

— Ми з тобою вже не друзі, — відповів він спокійно, навіть не відриваючи погляду від монітора.

— Ну не будь таким холодним, — вона засміялася, схилившись до нього. — Ти ж колись не міг без мене дня прожити.

Він підвів очі.
— Колись. А тепер — інше життя.

Світлана ледь знизала плечима, сіла на край столу.
— А я чула, що в цьому житті є хтось інший. Така собі Ірина…

— Ти багато чуєш, — кинув він коротко.

— Може, й так, — вона схилила голову набік. — Але я бачу, як ти змінився. І якщо причина в ній — то, мабуть, вона тобі справді небайдужа.

Денис не відповів.
Вона піднялася, провела пальцем по краю його столу.
— Ну що ж… Побачимо, скільки триватиме твоя відданість. — І пішла, залишивши після себе легкий аромат парфумів і гіркий присмак минулого.

---

Того ж вечора Ірина зустріла їх разом — випадково.
Світлана стояла поруч із Денисом біля машини, щось говорила, сміялася. Він — мовчав, але виглядав зосередженим.

Ірина не чула їхньої розмови, та їй і не треба було. Одного погляду вистачило, щоб серце стислося від болю.
Вона пройшла повз, зробивши вигляд, що не помітила. Але всередині все пекло.

Пізніше, вже вдома, вона сердито кинула сумку на стілець.
— Дурепа, — прошепотіла до себе. — Він не твій, і ніколи не був.

Та коли телефон сповістив про нове повідомлення, серце знову здригнулося.

Денис:
"Ти сьогодні проходила повз. Я бачив. І хотів зупинити, але… не зміг. Не злися."

Вона довго дивилася на екран. Писала й стирала відповіді. А потім коротко відправила:

Ірина:
"Ти нічого мені не винен."

Він відповів майже одразу:

Денис:
"Може, й ні. Але я хочу бути тим, хто винен тобі щастям."

Вона усміхнулася крізь сльози.
Він грав небезпечну гру. Але, здається, цього разу не лише він.

---

Денис сидів у машині, стискаючи телефон у руці.
Світлана знову спробувала повернути його, але в серці вже не залишилося місця для минулого.
Тільки Ірина.
І її мовчання, яке боліло сильніше за будь-які слова.

Він поклявся:
цього разу не дозволить їй піти.