Ліс хоче, ліс бере

Після останніх слів Михайла в хаті знову запала тиша, але цього разу вона була вже зовсім іншою, ніж раніше, бо якщо доти мовчання здавалося природним продовженням розмови, то тепер воно нагадувало невидиму межу, яку обоє вже переступили, навіть якщо жоден із них ще не вимовив уголос того, що насправді починало відкриватися між рядками цієї дивної історії. Андрій дивився на старого, не зводячи очей, і дедалі ясніше розумів, що той розповідає не для того, щоб налякати його чи змусити повірити в давні перекази, а тому, що не може дозволити собі приховати бодай частину правди від людини, яка, можливо, вже зробила перший крок дорогою, з якої сам Петро колись так і не зміг повернутися повністю.

Михайло повільно підвівся, підійшов до вікна і на мить відхилив стару полотняну фіранку, пропускаючи до кімнати більше світла, хоча сонце вже піднялося досить високо і його промені ковзали по схилах гір, торкаючись верхівок смерек так лагідно, що важко було навіть уявити, ніби саме там, за цією мирною красою, приховується щось таке, чого люди сторонилися протягом багатьох поколінь. Андрій і сам не раз помічав, що найнебезпечніші місця майже ніколи не виглядають загрозливо, навпаки, вони часто вражають своєю тишею і звичайністю, ніби світ навмисне приховує власні таємниці під найпростішими обрисами, щоб до них не міг дістатися той, хто звик довіряти лише очам.

— Знаєш, чому люди тоді не стали його шукати одразу? — несподівано запитав Михайло, не озираючись від вікна, і, не дочекавшись відповіді, сам продовжив говорити тим самим рівним голосом, у якому майже ніколи не змінювалася інтонація. — Бо всі були переконані, що він знову повернеться до вечора, як повертався сотні разів до того, адже Петро знав кожен яр, кожен потік, кожну стару стежку, і ніхто навіть у думках не допускав, що людина може загубитися там, де пройшла половина її життя. Лише коли сонце вже давно сховалося за хребтом, а в його хаті так і не засвітилося вікно, люди почали непокоїтися, хоча й тоді ще більше сердилися на нього за необережність, ніж боялися найгіршого, бо страх завжди приходить трохи пізніше за надію.

Наступного ранку зібралися майже всі чоловіки села, і кожен із них був упевнений, що пошуки триватимуть лише кілька годин, адже вони знали ці гори не гірше за Петра, а дехто навіть виріс разом із ним, ще хлопчаками блукаючи серед смерек у пошуках грибів чи загубленої худоби, однак уже за перший день стало зрозуміло, що відбувається щось таке, чого жоден із них не міг пояснити. Вони знаходили його сліди там, де стежка несподівано обривалася просто серед моху, натрапляли на свіжо прим'яту траву, яка через кілька десятків кроків знову ставала недоторканою, чули далеко попереду тріск гілок, ніби хтось ішов поперед них, але щоразу, коли прискорювали ходу, перед ними залишався лише порожній ліс, спокійний і байдужий до людської метушні, ніби сам не розумів, чого вони від нього хочуть.

Михайло говорив про це без жодного драматизму, і саме ця стриманість робила кожне його слово ще важчим, бо Андрій давно помітив, що справжні трагедії майже ніколи не потребують піднесених інтонацій, вони живуть у простих подробицях, які людина пам'ятає навіть тоді, коли давно забула все інше. Старий згадував, що його власний батько теж ходив тоді на пошуки і вже багато років потому, коли сам Михайло був дорослим чоловіком, іноді повертався до тієї історії, але щоразу повторював одну й ту саму дивну фразу, зміст якої хлопчик тоді не міг зрозуміти, а тепер, проживши майже все життя поруч із цими горами, згадував її дедалі частіше. Батько казав, що вони заблукали не серед дерев, бо дерева стояли на своїх місцях так само, як стояли завжди, вони заблукали серед власної пам'яті, адже кілька разів поспіль виходили до тих самих каменів, хоча були переконані, що весь час ішли в іншому напрямку, і найстрашніше полягало навіть не в цьому, а в тому, що кожен із них був абсолютно впевнений у правильності своєї дороги.

Андрій відчув, як усередині нього прокидається знайоме професійне бажання знайти логічне пояснення почутому, адже він знав, що в густому лісі людина справді може втрачати орієнтацію, що існують природні явища, через які здається, ніби звуки долинають зовсім не звідти, звідки вони народжуються, що страх здатний змінювати людське сприйняття значно сильніше, ніж більшість готова визнати, однак водночас він не міг позбутися іншої думки, яка останнім часом усе частіше виникала десь на межі свідомості, ніби розум і серце поступово починали говорити різними мовами, одна з яких наполегливо вимагала доказів, тоді як інша вже майже без опору приймала те, що далеко не все у світі потребує пояснення, аби бути справжнім.

Михайло знову сів за стіл і кілька секунд уважно дивився на свої долоні, старі, потріскані від праці, із глибокими зморшками, у яких, здавалося, накопичився не лише прожитий час, а й пам'ять про кожне дерево, до якого вони торкалися, після чого дуже тихо сказав, що Петра знайшли лише на четвертий день, хоча слово «знайшли» не зовсім підходить до того, що сталося насправді, бо він сам вийшов із лісу тоді, коли пошуки вже майже припинили, спокійно пройшов старою дорогою до села, привітався з людьми так, ніби був відсутній лише кілька годин, а коли його запитали, де він був увесь цей час, лише щиро здивувався, бо був переконаний, що до вечора ще далеко і він повернувся того самого дня, коли вирушив у дорогу.

Минуло багато років відтоді, продовжив Михайло майже пошепки, але люди так і не дійшли згоди щодо того, що тоді сталося, адже одні були певні, що Петро просто втратив лік часу після сильного виснаження, інші говорили про якусь хворобу, яка вплинула на пам'ять, ще хтось пояснював усе пережитим потрясінням, однак існувала одна обставина, про яку в селі майже ніколи не говорили вголос, хоча знали її всі без винятку, бо саме вона не дозволяла остаточно заспокоїтися навіть тим, хто не вірив у жодні перекази. За всі чотири дні, поки тривали пошуки, у горах не випало жодної краплини дощу, дороги були сухими, а земля — твердою, але коли Петро повернувся, його чоботи були вкриті густою чорною глиною, якої не було ніде в околицях, і ніхто з тих, хто все життя прожив у цих місцях, так і не зміг сказати, звідки вона взялася.