(Нік)
Лія така мила зараз! Дівчина просто заснула в літаку, притулившись до мого плеча і не помічає, що менше, ніж за годину ми будемо в Лос-Анджелесі. Саме в цьому місті почнеться наша перша спільна відпустка.
Я довго дивився на неї аж поки не помітив, що посміхаюсь. Обережно забрав її навушники та вимкнув музику, коли вона зручніше вмощувалась на моєму плечі. Темне волосся коханої, зібране у недбалий хвіст, однозначно заплуталось та вона намагалась прибрати його з обличчя. Коли ж Лії це вдалось, то вона легко посміхнулась крізь сон.
- Мила, скоро будемо в Лос-Анджелесі, - прошепотів їй.
Дівчина ледь відкрила очі та розгублено озирнулась навколо, часто кліпаючи густими віями. Потім дістала з сумки телефон та поглянула на час.
- Ой, здається, декілька годин пролетіло, як двадцять хвилин.
- Можеш ще трохи подрімати, якщо хочеш.
- Ага, хоч у літаку можу поспати, - з нахабною посмішкою відповіла шатенка. Ох, моя Лія! Моя мила прекрасна Тернер.
- Ти ще в Україні виспалась! - підморгнув їй я.
- А тепер розплачуюсь за свої доспані ночі на користь твоїх безсонних?
Хитро. Але ні. Я спостерігав за сонною Лією та впізнавав у ній любов до жартів.
- Ти причина моїх безсонних ночей. І тоді, і зараз. Як ти так могла? - грайливо запитав я, а дівчина закусила губу. - Я був вірний тобі, як Хатіко.
- Що подумав, наче я уже не повернусь? - загадково запитала кохана, - На щастя чи жаль, ми відповідальні за тих, кого приручили.
Ці слова були одночасно й ударом, і легким дотиком. Приручили? В якому сенсі "приручили"?
- Ти гаяла час за читанням "Маленького принца"? - запитав у коханої, що солодко позіхала.
- Ні, просто твоє порівняння чудово поєднується з моїм. І хіба не так? Хіба не поряд зі мною твій характер схожий на миле кошеня, яке так і прагне, щоб його погладили?
- Можливо.
- Точно, Нік, - посміхнулась Лія. - Ти такий чудовий поряд зі мною. Інколи здається, що аж занадто. Хоча твоя чарівність не може перевершити твою незвичайність.
Я закотив очі з останньою фразою. Декілька фактів з мого життя досі не дають Лії спокою, як було б їй, коли розказав усе про себе за один раз? Не можу сказати, що пережив багато цікавих пригод і моя біографія настільки цікава, щоб писати про мене книгу, але минуле однозначно не є простим та рутинним.
Насправді так було не завжди. Перші п'ятнадцять років мого життя були настільки нудними, як чекати завершення останнього уроку перед якоюсь крутою подією, як-от вечіркою. Усе було непогано, але те життя мені не подобалось. Так, я мав усе: рідних, друзів, безмежні можливості, але я не почувався щасливим. Я взагалі не пам'ятаю, коли я почувався щасливим кожною частинкою мене.
Усе змінилось тільки одного разу... Тоді, коли в мій клас прийшли дві новеньких - сестри Деймонд. Це були останні роки навчання. Здається, клас дев'ятий... А ні, десятий! Досі пам'ятаю той момент, наче це було тільки вчора...
*Чотири роки тому*
- Ну що, бро, вітаю тебе з новим навчальним роком, таким самим нудним, як і всі попередні, - недбало промимрив Ентоні та кинув рюкзак поряд з партою.
Я мимоволі посміхнувся. За літо я встиг скучити за школою, але цей рік теж обіцяв бути нудним. Залишалось лише сподіватись, що хоч щось в цьому світі стане цікавішим.
За думками я не помітив, як у клас починали прибувати однокласники. За їхніми обличчями було видно, що вони не дуже раді закінченню літа. Уже не буде можливості не спати до ранку разом з відеоіграми чи безтурботно відпочивати на березі океану. Уже, крім цього, варто буде й трохи вчитись.
- Ентоні, Нік! - від дверей почув голосний вигук і відразу ж засмагла рудоволоса дівчина з'явилась біля передостанньої парти.
- Привіт, Софі, - спокійно привітався я, хоч посмішку з мого обличчя важко було стерти. Особливо, коли твоя подруга накинулась з обіймами на Майєра.
- Еу, чому відразу я? Еванса задушити легше, - почав рявкати Ентоні, натякаючи на мій зріст. Ех, падлюка.
- Як тобі літо в Маямі?
- Нік, це було прекрасно, - відповіла дівчина, відпустивши синьоокого та легко обійнявши мене. - Якби ще тітка Маргарет менше докучала, то цей відпочинок можна було б звати найкращим. А ви як? Усе літо в Нью-Йорку?
- Переважно так, майже нічого цікавого.
- Розумію.
Здається, Софі хотіла нам розказати про усе, що відбувалось з нею цього літа, але до класу зайшла місіс Ліндсі - директорка. З приходом жінки в класі настала миттєва тиша. Світловолоса поправила окуляри з тонкою оправою та окинула поглядом усіх присутніх, здається, навіть протяг миттєво зник під її пильним оком. Лише за декілька митей у приміщенні з'явились двоє дівчат наших однолітків.
- Вітаю усіх десятикласників з новим навчальним роком...
Не встигла вона виголосити повну промову, як поряд я уже чув коментарі до кожного слова.
- І як завжди "бла бла бла", щось про успішне навчання...
Сказати, що Майєр ненавидів її, нічого не сказати. Він вважав її ледь не сатаною. Але мене зараз цікавили зовсім не його коментарі й не мотивуюча промова директорки. Мій погляд був прикутий до цих двох незнайомок. Та вони ж однакові!
Біловолосі стояли неподалік входу, але з моєї передостанньої парти їх було чудово видно. Одна з дівчат мала високий заплетений хвіст, яскравий макіяж, не зовсім шкільний одяг та однозначно байдужий погляд. Здається, їй узагалі було однаково до того, де вона і що збирається тут робити.
Інша ж здавалась не такою. Сіро-голубі очі незнайомки відблискували тривогою. Я міг не дивитися на неї далі, не помічати її прекрасного білого волосся, що лежало на тендітних плечах, простої сірої сукні, але я не міг не помітити її блукаючі зіниці. Вона немов шукала хоч щось знайоме та близьке тут, але не знаходила.
- Прошу прийняти ваших нових однокласниць добре.
І тут я зрозумів, як затупив, що прослухав навіть як звати кожну з цих прекрасних незнайомок. Та, що перша впадала в око, впевнено покрокувала в самий кінець класу та сіла за порожню парту. А інша дівчина досі стояла в сумніві аж поки Софі не вказала на вільне місце поряд з нею:
#2426 в Молодіжна проза
#9992 в Любовні романи
#3898 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 04.07.2021