Лише мій, нікого більше...

Розділ 17 (ч.2)

(Лія)

Гучні оплески, здивований погляд Ніка та смак вишні на губах привели мене до тями і я тільки щойно усвідомила, що це було.

Я знову поглянула на дівчину з фіолетовим волоссям. Вона повернулась на своє місце та була готова грати далі, наче щойно нічого не сталось. Наче те, що вона поцілувала мене проти моєї волі нічого не значить.

А я точно розгубилась і грати далі не могла, як і дивитись коханому в очі, тому різко встала та покинула це місце. Мені просто необхідно трохи провітритись.

Всередині все пульсувало, а я навіть не хотіла уявляти, що декілька хвилин тому міг подумати Нік. Еванс просто спантеличено дивився на мене, але не сказав жодного слова. Навіть не намагався мене зупинити, коли я покинула кімнату.

Крок за кроком я йшла білими мармуровими сходами, які починали пливти перед очима від сліз. За декілька митей я потрапила до вже знайомої ванної кімнати й, закривши двері, сперлась на стінку та повільно з'їхала додолу. На язиці досі було відчутно її вишневу помаду... А погляд... Погляд хлопця, який і змусив мене почуватися так жалюгідно!

Хотілось кричати від відчаю та нерозуміння, що буде далі. Як мені дивитись коханому в очі? Як йому після цього цілувати мене? Як, чорт візьми? Серце боляче билось об ребра, а схлипування душили мене зсередини.

У кишені завібрував телефон, на екрані якого висвітилось фото Еванса. Тремтячими руками я не могла прийняти виклик, тому полишила цю спробу та намагалась опанувати себе. Холодні сльози почали текти моїм обличчям.

З тієї сторони дверей я почула чіткий стукіт і взялась змивати залишки косметики.

- Лі, відчини! - благав голос Ніка.

Нерішуче відкрила двері й до кімнати миттєво ввірвався брюнет. Клацання в замку сповіщало про те, що хлопець замкнув нас тут, коли я відвернулась від нього до дзеркала.

За декілька секунд міцні руки милого торкались моєї талії та він торкнувся губами мого волосся.

- Вибач, - прошепотіла я і знову тихо схлипнула.

Еванс обережно змусив мене повернутись до нього обличчям та підняв підборіддя так, щоб мої заплакані очі дивились чітко на його. У погляді хлопця я не бачила злості або ж ревнощів.

- Ти не маєш за що вибачатись.

Я без зайвих слів пригорнулась до його грудей та сильно обійняла Ніка, наче його хтось може забрати в мене.

- Не плач. Я розумію і не ревную, - спокійно прошепотів коханий. Тихий оксамитовий голос Еванса та ці слова були найкращим заспокійливим для мене.

- Я хочу піти звідси. З усієї поваги до Софі, але я не можу більше...

- Софі знає, що ми підемо.

Я привела себе до ладу та разом з Ніком ми покинули вечірку. Я змогла спокійно видихнути тільки в машині, коли торкнулась прохолодного шкіряного сидіння.

- Це жах! - підсумувала все, що відбувалось цього вечора.

- Не згоден. Все було непогано аж до цього злощасного завдання. Хоча... - брюнет раптово замовк, загадково посміхнувшись.

- Що?

- Та нічого.

Я хмикнула та закусила губу. Мої рецептори вловили ледь відчутний присмак крові, що досі змішувався з ядучим ароматизатором вишні тієї злощасної помади. Відчувши пекучий біль, різко припинила згадувати останні події.

- Мені так огидно від себе, - все ж видавила за мить.

Хлопець тихо видихнув, вдивляючись в дорогу:

- Перестань. Для мене це дійсно нічого не значить.

- Що ти відчував тоді?

- Яка зараз справа, що відчував я тоді?

Нік помітно стиснув руками кермо, а трохи роздратований голос видавав його емоції сповна.

- Мені потрібно знати.

- Ти мене вдариш, - нахабно посміхнувся Еванс.

- Поки ми не зупинимось - ні, - відповіла я, гарантуючи безпеку при будь-яких словах. - То що?

- Мені сподобалося.

Що?! У моїй голові декілька разів прозвучала відповідь Ніка. Як це сприймати я не маю жодного уявлення. А що можна подумати тоді, коли твій хлопець каже, що йому сподобалось дивитись на те, як тебе цілує якась малознайома дівчина?

- Твої жарти зараз недоречні.

- Це не жарт. Я не відчував ревнощів чи злості, а тим паче огиди. Так, я був здивований, але... Це було занадто спокусливо чи що, - в голос розмірковував милий.

- Зачекай, - я замовкла і спробувала розкласти по поличках усю інформацію. - Ти міг спокійно на це дивитись?

- Не тільки дивитись, а ще й кайфувати.

На моїх вустах розцвіла ніякова посмішка. Як це дивно все!

- Нік, а ти реально ще та загадка.

- Який уже є. Непогано, правда ж?

- У мене немає слів, - я тихо відповіла та закотила очі.

Мої емоції після поцілунку стали доволі двоякими. З одного боку мені досі неприємно, а з іншого - кумедно. Та й настільки незвичний факт мені, завдяки цій грі, довелось довідатись.

- І тобі нормально усвідомлювати, що ти ділиш мене з...кхм... Іншою?

"Іншою"... Смішно доля пожартувала.

- Принаймні, непогано.

- Виявляється, я тебе не знаю, - закрила рукою обличчя я.

- Якби ти жила з Меган ще пару років, то точно б не дізналась про мене більше, - гмикнув Нік.

- Так, за життя з тобою я дізналась багато. Наприклад, що у твоїй шафі завжди переворот, але ти безпомилково можеш дістати звідти те, що потрібно. Також ти п'єш занадто багато кави і я можу тільки поспівчувати твоєму серцю. А ще те, що в тебе декілька пляшечок однакового шампуню відкриті одночасно. Але це не ті факти, які я б хотіла про тебе знати, - трохи роздратовано проговорила я.

- Цікаві дослідження, - засміявся хлопець. - Але ж зі мною краще жити, ніж з Меган.

- Можна посперечатись. Майже однаково.

- Здається, ти трохи п'яна, - констатував факт милий.

- Не можу не погодитись, - посміхнулась у відповідь. - Але я хочу жити не з найкращим другом, а з хлопцем.

- І чого ж ти саме хочеш?

- Тебе... Більше тебе.

- Тут і зараз? - глузливо перепитав Еванс.

- Так, тут і зараз, - цілком серйозно відповіла я.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше