Розділ 16 (ч.1)

(Лія)

- Що значить у вас все скасовується? - здивовано почала кліпати очима я, коли дивилась на маму через екран телефону.

- Не скасовується. Просто ми прийняли рішення перенести нашу поїздку на декілька тижнів, - спокійно відповіла мама.

- Чому?

- В Ендрю є досить справ, які варто завершити найближчим часом, - зітхнула блондинка та м'яко посміхнулась.

- Я так скучила за вами, що не могла дочекатись цієї спільної подорожі, - зізналася я та намагалась підняти кутики губ у відповідь. - Та й квартиру хотіла показати.

- Ще встигнемо. Як у тебе справи?

У мене...

Я обережно сіла на траву поряд з будинком, бо намотувати круги вже не хотілось.

- Все супер. Здається, вдалось повернути моє життя в старе русло і зараз усе справді чудово.

- Це добре. Як там Нік? Ти й не уявляєш як мені віч-на-віч кортить познайомитися з тим, хто терпить твій характер, - хмикнула місіс Тернер, чим викликала легкий приступ сміху в мене.

- Хотілось би вірити, що непогано.

- Лі, щось сталось?

Разом зі зміною тону мами в душі подув легенький вітерець.

- Ні, просто боюсь, що він досі не "відійшов" від мого раптового зникнення, - пояснила я і ледь не відчула, як жінка полегшено видихнула.

- Я теж ще не зовсім про це забула, Лі. Точно так само, як і про твою обіцянку дзвонити кожен день.

О ні! Бо я точно забула.

- Такого більше не повториться. Обіцяю.

- Буду вірити, що цей хлопчина не дозволить тобі втнути якусь чергову дурницю, бо мене ти навряд послухаєш, - різко перевела тему біловолоса. - тобі варто хоч іноді слухати когось, крім себе.

Я закотила очі та ніяково посміхнулась.

- Я слухаю, але роблю по-своєму.

- Дам тобі маленьку пораду. Якщо хочеш зробити щось нелогічне, то умовно постав себе на місце рідних чи близьких і уяви, якби це вже сталось.

- Дякую за пораду. Я подумаю над цим, - слухняно кивнула рідній. Насправді мені здається, що я зовсім нікому особливо не потрібна, але як тільки зникла, то пів світу на вуха поставили.

- Подумай. І, до речі, можеш повернути квиток, він тобі зараз все одно не потрібен, - доповнила біловолоса.

Всередині все наче стиснулось. З відстрочкою цієї подорожі, розумію, що й зустріч з близькими переноситься на невизначений термін. Як би мені не хотілось свободи й самостійності, але за рідними я сумую. Дуже сумую.

- Окей.

- Не переймайся через це. Літо довге, можливостей зустрітись буде багато, - лагідно відповіла мама та посміхнулась.

- Ти права.

- Я завжди права.

Я хмикнула і закотила очі.

Розмова з мамою видалась, на диво, легкою та приємною, хоч і я дізналась одну не дуже хорошу новину. Напевно, скучила. Чи мене поглинула досада, бо пригоди також відкладаються на невизначений термін?

Можливо, правда. Пригоди вже зачекались на мене, тільки серйозні пригоди, а не сварки у стосунках чи дрібні конфлікти. Хотілось згадати весь рік... Серіали до ранку з Меган, танці до забуття в клубі, спілкування з друзями, таємні стосунки з Ніком, екстрим, який влаштував Джейк з Монікою. Все це стало просто неоціненними спогадами.

Меган раніше за мене вирішила залишити Нью-Йорк на певний час, друзі-одногрупники... Я думаю, Кейт з Томом точно не раді будуть мене бачити або нам потрібно трохи часу, щоб зрозуміти, що взагалі відбувалось минулого року. З Ніком я вже разом, а Джейк мене точно не потурбує. Буду сподіватись, що життя йому віддячить за кожну секунду мого приниження. Моніка... Навіть не знаю. Сподіваюсь, не моє життя вона захоче зіпсувати наступним.

Ось тепер стало реально сумно. Пригоди просто немає як створити. Безвихідь!

- Над чим думаєш? - зліва почула голос Ніка.

Повільно повернула голову і зрозуміла, що уже певний час я просто лежу на траві, зацікавлено блукаючи поглядом в сапфіровому небі. Хлопець сів поряд та поглянув туди, де щойно мої очі шукали відповіді на всі запитання цього всесвіту.

- Над тим, що моє життя стало нудним.

- Ще декілька місяців тому ти благала про спокій, - посміхнувся брюнет.

- Але зараз я цього не хочу. У ньому не відбувається аж нічого. Відчуття, наче ти пройшов усю гру... Наче переможець, але уже не цікаво.

- Та ні, всю гру ти ще не пройшла. Життя ж тільки починається.

- Мені не подобається все, чим я захоплювалась раніше. Всі мої мрії та плани зараз здаються такими тупими та дитячими. Я розгублена, - сумно посміхнулась я, дивлячись прямо в небо.

- То шукай те, що тобі буде подобатись, - спокійно відповів Нік. - Вчи нову мову, малюй, не знаю навіть, просто не дозволяй собі нудьгувати.

- Послухаю твою пораду.

- Що наштовхнуло тебе на такі думки?

Еванс сидів уже зовсім поряд зі мною, що краєм зору я помічала хлопця та його нахабну посмішку.

- Напевно, те, що я ще на декілька тижнів залишусь в Нью-Йорку і маю сьогодні повернути квиток на літак. Мені спокій набрид.

- Кохана, - розтягнув це слово Нік. - А куди ти хочеш?

- Будь-куди, але треба щось змінювати. Інакше я помру з суму, - тихше і грайливіше додала останню фразу я.

- Тоді я маю для нас вихід. Квиток на літак залишай, і тоді не я тебе вкраду з нудного відпочинку з батьками, а вони тебе в мене. Згода?

У моїй голові знову повторились ці слова. Чом би й ні? Гарна нагода почати відпустку раніше.

- Згода, - гмикнула я та яскрава посмішка залишила слід на моїх губах. Я нарешті повернулась до хлопця. - я люблю тебе.

- Я теж тебе люблю, моя ти депресивна злюка, - долинуло від кароокого.

- Це хто із нас тут депресивний?

Еванс мовчки поцілував мене, а я притиснула його до себе. Коханий... Як приємно, що це слово стосується саме Ніка.

- Тобі зручно? - здивовано запитав милий, натякаючи на те, що я досі повністю лежу на траві.

- Цілком, - промуркотіла я.

- Як хочеш провести цей вечір? - прошепотів на вухо хлопець.