Розділ 15 (ч.1)

(Лія)

Дні минали швидко, що я зовсім не помічала плину часу. За ці декілька днів ми пережили не надто приємну сварку, але шалено хороше примирення. І хоч не всі неприємні моменти були згладжені, ми поступово намагались це виправити та покращити наші вітряні стосунки.

Я впевнена, що далі в нас буде все чудово. Я знаю, що ми зі всім впораємось, але немає такої віри до того, чи не зіпсують нашу ідилію вороги?

Якщо у мене не вийшло вбити почуття до хлопця тривалою розлукою, то я непевна чи вийде це зробити через сварки. Нехай наші стосунки ще не на тому рівні, коли уже все погане позаду, а попереду чудове сімейне життя, але й зруйнувати їх непросто. Стільки очікувань, сил, сліз та примирень вони коштують і недарма, щоб просто загинути від якихось зовнішніх чинників.

А особливо, коли вас чекає перша спільна невелика подорож. Зимові свята не рахуються, бо тоді ми були не вдвох. Хоч і зараз ми будемо не зовсім вдвох, але загалом, принаймні, можемо не приховувати наших стосунків, а це уже дуже добре.

Ще тиждень... Але я б з радістю не чекала ні секунди й втекла до берега найбільшого океану у світі. Лишилось тільки запланувати всі наші цікаві моменти та те, що ми обов'язково маємо зробити в першій спільній подорожі.

А головне - не посваритись і не розійтись, бо це ми вміємо майстерно, хоч жодному з нас це не до душі.

- Тут у мене виникло питання, - я зацікавлено подивилась на хлопця, - Як ти дивишся на стрибки з парашутом?

Нік на мить аж відклав ноутбук та подарував мені загадкову посмішку.

- Це цікаво.

- Я просто думаю, що варто нам точно здійснити в подорожі. А це точно не нудно і, як на мене, хороший спогад.

- Можеш не думати про подорож. Я сам запланую усе найцікавіше і збережу таємницю до останньої секунди, - тихо сказав брюнет.

- Непогано, але ні. Я теж хочу брати участь у плануванні нашої відпустки, - вперто заявила я.

Мені справді хотілось самій мати ідеї щодо нашого часу вдвох та прикласти руку до планування неймовірного відпочинку. А особливо уже зараз передчувати в душі холодний вітер з центру Тихого океану, спекотні промені вогняного сонця та високі хвилі для серфінгу.

- Чому ти така вперта? - Нік мимоволі посміхнувся та подарував мені ніжний погляд. - Я хочу тільки кращого. Для тебе, для нас. Тому з радістю звільнив би тебе від цього клопоту з плануванням, поки ти можеш спокійно насолоджуватись шопінгом з Мег, прогулянками Нью-Йорком, врешті-решт створенням затишку у твоїй квартирі та повідомленням батьків, що ти маєш власний план проведення найближчих кількох тижнів.

- Згодна, але це теж цікаво. Тим більше сподіваюсь знайти хоч щось, що мені справді буде цікаво.

Уже давно замислювалась над тим, що мені варто знайти якесь серйозне захоплення. Пошук пригод, шопінг та проводження часу незрозуміло за чим - мої захоплення протягом останнього року. Я наче перегоріла тим, що любила колись і зараз для мене воно не таке цікаве та актуальне. Якщо ми починаємо наші стосунки з чистого листа, думаю, не зашкодило б почати й життя саме з нього.

- Добре. Як ти дивишся на мою пропозицію знову сходити до озера? Там можемо поговорити й заодно трохи розвіятись, і їхати нікуди не треба.

- Я не проти, - я стенула плечима та відповіла посмішкою.

Нік, як справжній джентльмен, подав мені руку, а за мить ми уже були за територією його будинку та прямували у знайомому напрямку. Щоправда, для мене цей напрямок дуже мало знайомий, а от для хлопця - навряд. І цікаво, наскільки ж?

- Нік, чому ти хочеш продати цей будинок? - запитала я з неприємним сумнівом. Нетактовне питання, але я сподівалась одержати відповідь.

- По-перше, він завеликий і для одного мене, і для нас двох. По-друге, з ним забагато спогадів, яких можна позбутися, - спокійно відповів Еванс.

Здавалось, хлопець замріяно чи то ледь ностальгічно озирався навкруги. А тут справді красивіше, ніж тоді, коли я була тут сама увечері чи з Ніком перед грозою.

Дерева в цій місцевості були вкриті смарагдовим листям, в якому заплутувались найтепліші літні промені, так і не доходячи до землі. Ті, що якось пробирались крізь листя, все ж залишали власні відбитки на землі, а деякі з них ковзали нашим одягом, шкірою або ж волоссям.

- Я люблю той будинок, не зрозумій мене неправильно, - порушив приємну літню тишу брюнет. - Просто та любов свого часу почала зводити мене з розуму.

Тихий шелест вітру змішувався з його словами та голос коханого звучав більш невпевнено, ніж то могло б бути. Мене вкотре пересмикнуло від думок, які вели незрозуміло куди. Здається, наша розмова зараз повернеться в іншу сторону і ревнощі вкотре поглинуть всю мою свідомість та не дозволять прийняти правильне рішення.

- І ти хочеш продати будинок, щоб разом з ним позбутись спогадів?

Нік мовчки кивнув, а я залишила погляд на його темному волоссі, якого зараз торкалось проміння нещадного сонця.

- Я хочу почати усе з початку. Наче до поїздки в Каліфорнію нічого не було.

З останньою фразою в серці щось защеміло. Весь попередній рік нічого не значив?

- Наших стосунків теж не було?

- Ні, були, - хлопець торкнувся моєї руки та взяв її до своєї долоні. - Але все стане краще?

Я не відповіла на останнє питання. Думаю, відповідь очевидна.

Мої очі вловили фантастичний краєвид і я заціпеніла на місці. Озеро було яскраво-оранжевого кольору неба з віддзеркаленими деревами біля берегів та невеликою кількістю хмар, що пропливали безкрайнім небосхилом. Літні заходи сонця і так вражають мене до самої душі, а в поєднанні з могутньою стихією води та природної краси цього місця, стають нереальними.

А ще... Мені вперше кортить поплавати у цьому озері. Я хочу туди!

- Як гадаєш, вода тепла? - на мить поглянула на Ніка.

- Думаю, так. У кінці червня навряд буде холодно.

Недовго думаючи я зняла футболку та шорти, лишаючись в самій білизні, та поклала одяг на краєчок пірсу. Я озирнулась на хлопця, наче дивилась чи підтримає мою ідею, але Еванс не зробив жодного руху. Тільки повів очима по мені, повільно окреслюючи голодним поглядом усі вигини мого тіла.