Розділ 14 (ч.2)

- Так, - тихо, наче винувато, відповів коханий. - Я вчинив, як слабка людина і до мене пізно дійшло, що це дійсно тупий вихід із ситуації. Тому треба було виправляти це швидко.

- Зрозуміло, - тихо видихнула я.

- Мене, напевно, в той момент змусило задуматися одне повідомлення. Тільки одне й те від Алекса: "Якщо ти мені зараз же не передзвониш, то я за мить буду в тебе, а потім сам поведу тебе до психолога!!!" - щира посмішка з'явилась на обличчі милого. - І як можна хотіти померти, якщо в тебе є такий чудовий друг, який готовий відкласти всі свої справи, тільки щоб впевнитись, що з тобою все ок. А з тобою все далеко не ок.

Я замислилась. Знаю причину такого його стану торік, але уявити не могла, що все так складно. І тепер я Блейка поважаю щонайменш вдвічі більше.

- Та й взагалі він багато хорошого для мене зробив. А я що? Я не знаю причину чому, бо просто не заслуговував на це. І ось так я прийшов до тями й вирішив, що все ж треба йому передзвонити. Але, щоб подзвонити, я мусив хоч дожити до того моменту.

- Історія, що вартує цілого роману, - здивовано здійняла брови догори. Хто б міг подумати, що просте жартівливе дружнє смс може врятувати життя? Як виявилось, запросто.

- Не знаю навіщо тобі ця інформація, але хай буде, - відповів Нік та легко закусив губу. - Цією сторінкою свого життя я не пишаюсь. Скоріше, себе колишнього я навіть зневажаю, бо зробив велику кількість дурниць.

- Я рада, що ти поділився цим зі мною, - заспокоїлась та посміхнулась я. - У всіх бувають важкі моменти та ми всі робимо дурниці. Головне, що багато яких ми можемо виправити.

- Ти права.

Нік поцілував мене в щоку і сильніше притулив до себе. Здається, я забула про все. Мені хотілось тільки далі бути в обіймах Ніка та просто говорити про щось з минулого, а потім розуміти, наскільки зараз воно неважливе чи яким смішним здається саме в цю секунду.

- Я теж зробила одну дурницю. До речі, нещодавно.

Я підняла погляд до коханого, щоб добре бачити його реакцію. Хоча поки Нік просто сканував мене теплим закоханим поглядом, що тонув у глибині карих очей. За мить він посміхнувся, а брови злегка підскочили догори, але хлопець продовжив мовчки чекати на моє пояснення.

- Я на тиждень, можливо два, втечу в Каліфорнію. Взагалі, мені батьки це запропонували і я прийняла пропозицію, - ніяково сказала я.

- Я думаю, вони будуть не проти, якщо я тебе трішки вкраду з вашого сімейного відпочинку, - хитра усмішка з'явилась на обличчі Еванса. Що він придумав?

- Тобто?

- Ну, якщо тобі стане нецікаво лежати під палючим сонечком на шезлонгу на одному з найкращих берегів Тихого океану, то пропоную трішки це змінити. Тим більше я все одно мав на меті навідатись в ті краї до кінця літа.

Здається, мій настрій раптово покращився. Це щонайменше непогано.

- В Сан-Дієго?

- Так. Пів року там не був. До речі, майже всі Еванси уже там. Марк зрозумів, що ми трохи ненормальні й швидко повернувся додому, - крізь тихий сміх відповів коханий.

- Шкода, що він не зовсім вчасно вирішив до брата в гості приїхати, - легко засміялась і я.

- Повір, він звик. Якби ж я мав такий характер, як у нього, то швидше змирився б навіть з тим, що в житті може все піти шкереберть за декілька днів. А звикнути до того, що мій характер точнісінько як у тата - дрібниця.

- З твоїм татом я не знайома, але те, що в тебе нелегкий характер, переконана.

- Хто б казав, Лі, - жартівливо обуреним тоном проговорив Еванс.

- Ну я і не заперечую, - двозначно усміхнулась та поцілувала хлопця.

- Здається, ми забули про сніданок, - констатував факт Нік. А я щойно уявила мій палець у крові, то ледь не вдавилась слиною й безглуздо всміхнулась. - Добре, поснідаємо деінде. Тільки пообіцяй, що я більше не бачитиму тебе на кухні. Нехай цей клопіт буде на мені.

- Справді, все добре. Я просто злякалася і трошки розгубилась, з ким не буває? - намагалась запевнити коханого, що все не так погано, як може здатись.

- Ні, тобі дійсно не варто за це перейматись. Завжди є я та шефи чудових ресторанів та кафе.

Нік взяв мої руки до своїх долонь. Вмить я трохи наповнилась теплом та ніжністю, а ще турботою. Справді, якщо готувати - не моє, значить, нічого страшного в цьому немає. Це не є моїм обов'язком, це є моїм вибором та правом на вибір

- І наскільки ти краще за мене готуєш?

- Я не казав, що краще. Я просто трохи обережніше. І я невпевнений, що твоїм рукам личать порізи та дрібні шрами. Тим більше готувати мені довелось навчитись. В цілому, як і робити усі хатні справи.

Я дивилась на Ніка, який посміхався як Чеширський кіт. Чи то він хоче мені ще щось сказати, чи то розуміє, що сам загнав себе у глухий кут? Такого кумедного виразу його обличчя я ще не бачила. Ну так, він щойно практично підписався на виконання усіх хатніх справ. У голові постав образ коханого у фартушку. Уява і дурні думки мене підвели та на моєму обличчі з'явилась широка усмішка.

- Ні, це не значить, що всі хатні справи на мені! - заперечив милий та поцілував мою руку, яка зовсім нещодавно була травмована. - Це значить, що чисто теоретично я не такий безнадійний.

- Я так і зрозуміла, - з дзвінким сміхом промовила я.

- Коли на мене лишили цілий будинок, я був безмежно радий. Але коли настав час його прибирати, розібратись з пральною машинкою, навчитись готувати й таке інше, моєю ціллю було одне - не спалити цей будинок. Але з часом я звик. Тільки прибирання залишив для клінінгової служби, бо сам прибрати понад 300 квадратних метрів я не зможу.

- Тобі цей будинок підкинув справ та можливість стати самостійним.

- Ага. Досі згадую усі веселі моменти та дзвінки до мами з запитаннями як прасувати одяг і таке інше. Чи пошук інструкцій в ютубі. А після пошуку цієї інформації декілька спалених футболок, на моє нещастя, дорогих брендів. Зате було весело.

Слухати з яким захопленням Нік розповідає про це минуле мені було приємно. Це інше минуле, те, яке не зробило йому боляче, але все одно змінило його. І мені подобається слухати саме історії про такі спогади, але аж ніяк про депресію та спробу самогубства. Хоч усі його розповіді зводились саме до цього.