Розділ 13 (ч.1)

(Лія)

Еванс, що ти коїш, чорт візьми! Я не хотіла сварки, не хотіла цієї недосказаності. Не хотіла...

Блискучі сльози покотились моїм обличчям. Чому? Нік, чому? Так і хотілось запитати в нього. Чому він просто втік, не пояснивши нічого? Як і минулого разу...

Так і знала, що Моніка - передвісник сварки. Але... Уже пізно. Він хотів дати мені час на роздуми, я також дам цей час йому. Мені огидно бути поряд з тим, хто на моєму місці завжди бачить іншу. Нехай випадково чи це є причиною тогорічних подій, але мені важко це усвідомити.Чим я, чорт візьми, схожа з Веронікою? Голубими очима? Однією фразою? Чим?

Я лягла на ліжко якраз обличчям в його подушку, що досі зберігала запах парфумів хлопця. Він мав би мене заспокоїти, а не розізлити ще більше.

Досада клубком осідала в горлі та сковувала дихання. Як можна було знаходитись поряд зі мною, уявляючи тут іншу?

Так, Лі, розклеїлась як ганчірка. Треба брати себе в руки. Повільно я встала та швидким кроком дійшла до ванної. У дзеркало боляче було дивитись. Жалюгідне видовище... Червоні очі, щоки та ніс.

Прохолодна вода допоможе зняти ці почервоніння та за декілька хвилин я прийду в норму. Заодно і викличу таксі, залишатись тут не маю ні бажання, ні причини.

Ну, я готова.

- Марк, передаси Ніку записку? - гірко усміхнулась я та поглянула на хлопця, що, на диво, досі не спав.

- Передам. Але, Лі, ти куди посеред ночі? - зацікавився брюнет.

- У свою квартиру.

- Лі, може, не варто. Ніка тут поки все одно немає.

- Тоді попередь, що хай і далі справами переймається посеред ночі. Чи ні, хай далі лишається в спогадах, реальне життя ж - дрібниці.

Ледь видушила з себе ті слова. Це неправильно! Це геть неправильно і так не можна, але... Я теж не знаю. Точно так само, як і він.

Я вийшла з будинку. Шкода тільки ошелешеного Марка. Невчасно він трохи приїхав.

Тільки-но я переступила поріг квартири, як моє дихання знову збилось та у мене почали трястись руки від переживань. Серце неприємно занило та перестало так сильно битись об ребра, як ще декілька хвилин тому.

- Ненавиджу, - тихо прошепотіла, сидячи навпроти вікна і холодні сльози знову почали литись з моїх очей.

Чому мені так боляче?

(Нік)

- Ал, і що мені з цим робити? - запитав у друга, коли той наливав нову порцію коньяку.

- По-перше, поговорити з нею. Нік, ну тут ти сам винен. Тобі так потрібно було просто покинути її саму? Чи хто тебе змусив сказати, що це спогад про Вероніку? - блондин сумно подивився на мене.

Так, я розумію, що неправий і повністю усвідомлюю: я ідіот, але вона ж сама просила правди.

- Я не витримую. Після її витівки у мене почав їхати дах. Я у всьому бачу Ронні. Кожен рух, жест, одяг, образа... Вона немов почала копіювати її, не знаючи ніколи Вероніки, - втомлено поговорив я та перехилив склянку з напоєм. Бррр... На душі десь така ж хрінь, як і в цій склянці.

- Тоді ти не до мене маєш йти, а до психолога.

- До психіатра, - перекривив друга я.

- Якщо ти над цим не подумаєш, то скоро так, - спокійнесенько зауважив Алекс, а я подавився коньяком. - Ей, тобі ще жити потрібно, - блондин легко вдарив мене по спині.

- Я не псих, - заперечив слова Блейка.

- Ніхто не каже, що ти псих. Просто тобі треба трохи життєвих порад, щоб знати куди рухатись далі.

А він правий! З усвідомленням останніх слів мені почала боліти голова. Звикай, Еванс, тепер тобі це знайомо.

- Мені треба забути Ронні...

- Стоп, - перебив Алекс мене. - А який у цьому сенс? Ти кажеш, що багато часу жив з Лією спокійно й у злагоді, а тут раптом посварились. А нічого, що це нормальне явище?

- Я уже нічого не розумію, - приречено зітхнув я. - Посваритись через одну фразу - дивно.

- Я думаю, що це просто трохи не твій день. Попроси вибачення, а ще краще - розкажи їй усе.

- Блейк, ти здурів? Якби я не хотів, але їй немає сенсу знати увесь жах мого життя.

- Частинками вона все одно буде дізнаватись.

- Досить про мене. І так на душі неприємно, - перебив я Алекса та перевів тему. Егоїстично з мого боку, але й слухати моє ниття не кращий варіант для Блейка.

- У моєму житті все не настільки цікаво, - посміхнувся хлопець. - Хоча ні, цікаво.

- Ну, якщо ти проводиш такий шикарний вечір у моїй компанії, а не Джулі, то здається не так і цікаво, - у відповідь легка посмішка з'явилась і на моєму обличчі.

- Хто б казав, Еванс. Цікаві вечори можуть бути й в значенні просто поговорити або зустрітись з друзями. В такому випадку, з другом, бо Майєр категорично проти твоєї компанії, - зауважив блондин.

- Здається, уже всі проти мене. Хоча... Я заслужив на це.

- Я не проти тебе. Я знаю тебе, певно, усі дев'ятнадцять років, як я можу бути проти? Так, інколи ти мене дратуєш, але ж це твій характер і все-таки мені з тобою не жити.

- А Лії жити з таким, як я. Як мені не дратувати її?

Алекс здивовано підняв брови.

- О ні, тут порад не у мене питай. Я сам ще не дуже досвідчений у стосунках, тому нічого не тямлю в цьому, - відмахнувся від відповіді хлопець.

- Але в житті ти тямиш значно більше мене. Або принаймні помиляєшся менше, - хмикнув у відповідь я.

Ал просто посміхнувся. Ну ні, це не цікава реакція. Хоч я і сказав правду.

- Це не точно. Я просто пригод менше шукаю, на відміну від тебе з Ентоні.

- Тільки Майєр чомусь не має стільки проблем, як я.

- Повір, має. Просто трохи інші.

Здається, я охолонув. Варто було трохи виговоритись і не доводити усе до сварки, але я не стримався і вкотре змусив Лію засумніватись в мені. Сподіваюсь, мила не сильно мстива і до цього часу не спалила всі наші спільні фото і не викинула усі спогади про мене. А вона могла... Я так думаю, для неї це не склало б проблему.

- Ти подумаєш щодо психолога? - тишу порушив голос Блейка.