Розділ 11 (ч.2)

(Нік)

- Виговорилась? Тепер покинь мій дім! - намагався взяти себе в руки я. Хоч мені зовсім неприємно чути таке в сторону Лі, але я не хочу більшої сварки.

- "Твій", хм, смішно, - з посмішкою процідила крізь зуби дівчина. - Здається, містер Еванс ще з розуму не вижив, щоб втнути таку дурницю.

Певно, мене настільки переповнювала злість, що я ледь стримався, щоб не вдарити її. Але, на щастя, до такого дна не опущусь, а вона знову нахабно посміхнулась і, гордо піднявши голову, пішла "по-англійськи". Стерво фарбоване!

Важко зітхнувши, я взяв телефон, щоб подзвонити Лі. Треба їй розказати усе, нехай, трохи боляче, але принаймні я певен, що це не зробить хтось замість мене. Бо тоді вона проклинатиме той день, коли ми вперше зустрілись. І, як дивно було почути рингтон її мобільного з коридору, знаючи, що дівчина з Меган.

Моя Тернер, певно, уже тут. І чомусь мені здається, що вона трохи чула нашу "позитивну" розмову.

- Привітик, я тут тільки прийшла, як дивлюсь ти дзвониш. Правда, кумедно? - веселий голос коханої долинув до мене і на душі трохи легше стало: не потрібно тепер зайвий раз пояснювати присутність Моніки.

- Привіт, так. Я тут тобі сказати дещо хотів, - повернувся до сумних ноток я. Якщо говорити, то краще відразу ж?

- Ні, ні, ні, давай без цього, - Лія щаслива підбігла до мене та потягнулась в поцілунку. І як такий її настрій я можу зіпсувати?

Руками вона ніжно, ледь відчутно відразу торкнулась моєї шиї та волосся й пристрасно поцілувала. Воу! Здається, її настрій краще, ніж просто прекрасний і відразу ж неприємні відчуття від недавньої розмови зникли, наче цього й не було.

- Ми-ла, - протягнув я, щойно з'явилась така можливість. Дівчина підняла на мене сапфірові очі та знову почала усміхатись: - Що з тобою?

- Не знаю, але, думаю, це якось пов'язано з сьогоднішнім просто чудовим днем.

- Впевнений, твій день був кращим, ніж мій. Принаймні, декілька хвилин тому він зіпсувався вкрай, але...

- Я для того, щоб це змінити, - Лія перебила мене, але потім грайливо посміхнулась. - Нік, чому декілька хвилин тому я бачила тут Моніку?

Мда... Все ж прийдеться пояснювати.

- Нічого, треба було розставити крапки над "і". Впевнений, вона більше не заважатиме нам, - запевнив мою милу. Лія просто щиро опустила очі, наче задумавшись, а потім повернула свою яскраву усмішку та прошепотіла:

- Рада це чути. І цього разу я обіцяю не ревнувати.

- Можеш ревнувати. Тільки цього разу я не дозволю тобі прийняти дурне рішення.

- Тааак, наче одна я вмію приймати дурні рішення? - запитала моя злючка.

- Не одна. Я теж багато чого зробив не так, як було потрібно, - я притулив до себе мою кохану милу Лі. І як Моніка посміла сказати, що цей ангел у моєму житті з'явився тільки заради заглушення старих ран? Можливо, спочатку це було так, але зараз... Зараз мені лишилось востаннє попрощатися зі спогадами та навік сховати їх далеко.

- Наче немає тих, хто не помиляється. Якби ми не помилялись стільки разів до того, щоб стати такими, якими є зараз, то не пізнали б одне одного краще. Я знаю тебе, Нік, зовсім різним, але у стосунках ти ще інший, - щиро, закоханим голосом сказала дівчина. Чорт! Вона занадто мила і покірна. Здається, я бачу й тут якусь зачіпку.

- І рівень мого ставлення до тебе різний.

- Ти був класним, коли ми таємно зустрічались, - хмикнула кохана і підняла погляд на мене. - Мені подобалось. Ти був милим, шалено милим, але жахливо ревнивим, а ще таким пристрасним.

- Серйозно? Навіть зараз не те, що ти б хотіла, - вона кивнула. - А що ти б хотіла? - я посміхнувся їй у відповідь.

- Більше запалу в очах, трепету в поцілунках. Інших дотиків. Просто раніше було якось не так.

Так, дивно і водночас цікаво, бо мені здається, що з того часу я не мав жодних змін. Можливо, зовсім трохи часу мені потрібно, щоб прийти в норму після... Ех, не хочу навіть згадувати.

- Не переймайся, все ще буде. Лі, я справді кохаю тебе і готовий бути таким, яким би ти хотіла мене бачити і я буду таким. Щоправда, мені потрібна невелика кількість часу.

- Не сумніваюсь. До речі, де Марк? Я з ним познайомитися як слід хотіла, але зранку трохи не склалось.

- Вирішив побачити старих друзів. Думаю, скоро повернеться, йому ж не 10 рочків, щоб про кожен крок мені звітувати, - посміхнувся я. Ну так. Себе в 16 не згадуватиму. Марк, в порівнянні зі мною, просто золото. Хоча він то не знає.

- Це так. Знаєш, я теж іноді за Тедом сумую. Навіть не іноді, але зараз розумію, що моє життя і батьків уже не одне й те саме. Я доросла, приймаю власні безглузді рішення, але досі сумую за батьками та братом.

- Це нормально. Ненормально, коли в тебе стосунки з ними настільки погані, що ви майже не спілкуєтесь.

- Якщо ти розумієш, що це ненормально, то чому не хочеш змінити?

- Є речі в цьому світі, які змінити неможливо. Я Еванс, а за цим прізвищем криється, ой як багато, проблем, замаскованих в грошах. І навряд я вже зможу щось змінити, - здається, я почав вечір відвертостей. Хоч би не перейти грань...

- Який ти нудний. Змінити можна завжди, - моя Тернер мило посміхнулась. Не так то все легко, як тобі може здаватися. Зовсім не так.

- Можна, але не завжди є в цьому сенс. І шукати його я не збираюсь, коли у мене є дещо важливіше, - легким дотиком руки я провів лінію від її вилиці до шиї, спостерігаючи за реакцією шатенки.

Як вона досі не піддалась моєму флірту, поцілункам та натякам? Стільки часу минуло, а я щосекунди закохуюсь у неї ще більше. Лія грайливо закусила губу. Я ж знаю, що тобі приємно, чому не здаєшся?

- Можливо, - промовила дівчина зовсім спокійно. - Нік, ну годі, - уже надула губки, коли я досяг комірця її футболки.

- Чому? - перекривив вираз обличчя милої.

- Не розумію тебе.

Серйозно?!

- Ну, милий, якщо ти вважаєш, що я не можу так само хотіти тебе, то помиляєшся. Але...тримай руки при собі, - хмикнула кохана і хитро посміхнулась. Лі, ти просто можеш бути ментором на курсах "Як спокусити хлопця і 100 способів відшити його".