Розділ 10 (ч.2)

(Лія)

А потім відкрила двері, пропускаючи її всередину. Житло зустріло нас легкою пустотою, бо немає того затишку та ознак життя, що ми й прийшли виправити. Залишивши важкі пакети в коридорі, я провела мою гостю на кухню і коротко розповіла про історію покупки саме цієї квартири.

- Лі, ця квартира просто супер. Не надто велика, але вистачає усього. Одна спальня, кабінет, кухня плюс вітальня, - перерахувала дівчина озираючись.

- Мені теж подобається. Ну що ж... Будемо розбирати покупки, - важко зітхнула я, а подруга підбадьорливо підморгнула.

За декілька годин ми повністю впоралися з цим складним завданням. Тепер ця квартира виглядає як житло, в якому хочеться жити й до якого хочеться повертатись. І з-поміж предметів декору та затишку ми купили й трохи мийних засобів та необхідних речей, зокрема і рушники молочного кольору в тон ванної кімнати, і вішалки для шаф, і навіть невеликий набір посуду, а ще шампанське, щоб відсвяткувати це.

Весь день ми провели за розмовами, плітками, жартами, невеликим прибиранням та компанією одне одного.

- Алло, - відповіла Ніку, який вкотре дзвонив мені. Як виявилось, з Марком разом він був недовго. Хлопець відразу ж поїхав до старих добрих друзів, а коханий, навідавшись в офіс, мав ще цілий вільний вечір.

- Привіт, мила, - долинуло з телефону. - Як твій шопінг з Мег?

- Супер. Ось трішки святкуємо... - хотіла договорити я, як подруга сіла поруч та почала говорити в мій телефон:

- Нік, привіт. Як щодо приєднатись до нас?

- Мег, привіт, - сказав хлопець їй. - Напевно, ні. Маю ще деякі дрібні справи.

- Ну, будь ласка! - подруга мило мовила.

- Не думаю, що я потрібен у вашій дівочій компанії, - холодний голос коханого було чітко чутно через гучномовець.

- Добре, гарного вечора, - наостанок проговорила йому брюнетка та відволіклась, щоб налити шампанське в келихи.

- Шкода, я була не проти показати тобі мою квартиру.

- Вибач, але справді з'явились деякі не надто приємні плани, тому це доведеться трохи відкласти. Не засмучуйся, кохана, - сказав Нік.

- Не засмучуюсь. Цілую, - бадьоро відповіла я та повернулась до Меган. Щось мене насторожує ця наявність справ.

З легким занепокоєнням поклала телефон на стіл та далі хотіла продовжити розмову з подругою про усе на світі.

- Лі, ти якась дивна, - брюнетка знову звернула увагу на мене. - Щось сталось?

- Ні, нічого. Принаймні, поки, - бентежно відповіла я. -  нехороше відчуття.

- А, ні Лі, то все вигадка. Передчуття рідко коли пов'язане з реальністю. Хоча... Я знаю до чого воно, - багатозначно розтягнулись у посмішці її вуста.

- О ні, не таке передчуття. Хоча...

- Так, що вам заважає?

- Певно, хто, - подарувала таку ж чарівну посмішку подрузі.

- От не вірю, що це єдина перешкода.

- Та ні, Мег, я про реальне передчуття. Я коли повернулась, то теж відчувала, що щось не надто приємне відбувається. Як бачиш, недарма.

- Це ж треба було так... Навіть слів підібрати не можу. То був якийсь тест чи що? - зацікавлено мовила Меган.

- Можливо, але ні. Не знала, що все аж так обернеться, - хмикнула на це я. - Зате вам було не дуже весело, як я розумію.

- Правильно розумієш. Досі пам'ятаю той жах. А ще й коли тільки дізналася про те, - подруга поглянула на мене, наче питаючи чи можна розказати цю історію, а я легко кивнула. - Було спокійно, я навіть не пам'ятаю що робила, але після одного дзвінка все це раптово змінилось. А я ж тоді в Торонто була. Пам'ятаю, як в сльозах намагалась додзвонитись Ніку.

- Вийшло? - я підняла очі на Мег. Вона просто кивнула та знервовано почала легко стукати пальцями по столу.

- Так. Тільки як виявилось через той дзвінок я ледь не втратила двох друзів. Я чула тільки "Алло", а далі був просто дивний шум. І як він тоді сказав, що змінив машину через ДТП, то усе стало на місця. Чесно, вибач мені за це. Я не знала.

- Я теж не знала. Найгірше точно було Ніку. Важко, коли втрачаєш дорогу людину вдруге, - злетіли слова з моїх уст. Здається, я сказала щось не те. По погляду брюнетки, то розумію, що це щось дуууже не те.

- Повтори, будь ласка, - спокійнесенько перепитала вона. Я впевнена, що дівчина все почула.

- Ти правильно почула.

- Але я не зрозуміла.

- Не треба це розуміти, - швидко сказала і сподівалась, що Меган не захоче продовжити цю розмову.

Подруга в нерозумінні дивилась на мене. Ну, чорт візьми, що мене змусило це сказати?

- Лі, поясни. Що значить "втрачаєш вдруге"?

- Те і значить, - знову відмахнулась від відповіді я. Ну не можу, просто не можу навіть це сказати.

- Зрозуміло. Це його колишня? - накинула ідею дівчина і відразу ж потрапила в ціль.

- Так, і там усе заплутаніше, ніж здається. Вона - Вероніка Деймонд.

- Я знаю тільки одну Деймонд. І її звати Моніка, і вона жива й здорова.

- Не Моніка, а її сестра-близнючка.

З цими словами очі подруги округлились, вона часто закліпала та пропалювала мене якимось шаленим поглядом.

- Якого чорта? У неї була сестра-близнючка?

- Мег, я також шокована... - перебила мене дівчина:

- Ні, просто ти уявляєш як це виглядає? Якщо Вероніка померла, то виходить Моніка хоче зайняти її місце? Бо по її вчинках це можна судити саме так. А як Ніку тоді? Якщо близнючка, то виходить, що він перед собою постійно бачить померлу колишню, хоч це всього лиш її сестра?

- Виходить, так, - просто погодилась з роздумами подруги. Чорт, це виходить реально так!

- Не могла навіть подумати, що таке можливо. І коли він тобі про це розповів?

- На кладовищі, а потім ще дещо доповнив.

- Дивно. Дуже дивно, але я б радила бути ще обережнішою з Монікою. Якщо є можливість, що це вона усе підлаштувала в обох випадках, то ніхто не гарантує те, що втретє все не складеться трагічно, - Меган розкладала, немов по поличках, усю отриману інформацію. Дівчина реально швидко змогла провести чіткі паралелі, тоді ж як я більше поклалась на емоції та не намагалась побачити чітку картинку.