Розділ 10 (ч.1)

(Лія)

Я щільніше загорнулась у шовковий халат, наче це б допомогло мені виглядати нормальніше. Ну так, Лі, якщо моя невезучість та любов до пригод активувалась, то уже вимкнути її допоможе тільки моя "смерть", нехай і вигадана.

Але зараз не про це. Зараз мені потрібно якось підійнятись на другий поверх і одягнутись. Сходи якраз навпроти коридору, тому ця задача нереальна!

- Марк, на диво, я радий тебе бачити, - долинув приємний голос коханого.

- Уяви собі, я теж, - почула подібний, але трохи тонший голос.

За мить побачила двох Евансів уже поряд. І чесно, вони занадто схожі! Марк доволі височенький, також брюнет, має сині очі та широку білу посмішку. Дуже схожий з братом, але Нік на фоні молодшого Еванса виглядає уже мужніше та статніше.

І уже нічого не залишалось мені, крім як посміхнутись та сказати:

- Привіт, я Лія.

Хлопець посміхнувся у відповідь.

- Я Марк - брат цього придурка. Приємно познайомитися.

Нік просто закотив очі та легко вдарив брата по спині. Думаю, якби Тед так сказав, то я б теж не проігнорувала.

- Слідкуй за словами, - прошипів милий.

- Я скоро повернусь, - сказала їм обом та пішла до сходів.

Нехай брати побудуть трохи разом, а я за цей час уже одягнусь і приведу себе до ладу.

Захопивши білий топ та джинсові шорти, я швидко перевтілилась в ідеальний вигляд для того, щоб мене могли бачити й інші, а не тільки я і Нік. Сьогодні, сподіваюсь, сюрпризів не буде і моя невезучість поки не набрала обертів. Бо... треба провести день разом з Меган! І коли ми разом, то точно щось може статись.

У нас є цілий вільний день! І ми поки навіть не уявляємо на що його витратимо. Але ні, уявляємо. Будемо закупляти затишні дрібнички для моєї квартири! Але не зовсім мені це подобається, бо дуже скоро я не буду поряд з Ніком. Якщо зараз ми поруч цілодобово, то тоді... Навіть не знаю. Можливо, це й буде трохи краще. Після кожної нашої розлуки ми стаємо значно ближче, а це не може не подобатись. Але щоразу це занадто складно.

Треба буде поговорити з Евансом. Думаю, самій робити висновки за двох - не найкраща ідея.

- Милий, які плани на день? - поцілувала в щоку брюнета.

- Були чудові, - зітхнув він та поглянув на Марка.

- Я не хочу здатись невихованою, але змушена буду вас покинути на цілий день, - сказала обом Евансам. - Я з Меган хочу купити трішки деталей у квартиру.

- Я був би не проти допомогти, але... - коханий солодко поглянув на мене, а потім і зиркнув брата.

- Я вам не заважатиму. Приїхав, Ніку, не до тебе, - єхидно посміхнувся Марк. Яка ця посмішка знайома... Вони більше схожі, ніж мені могло здатись спочатку.

- Добре, я побігла, зустрінемось увечері, - порушила миттєву незручну тишу, а потім захопила свою сумочку біля входу і зникла з будинку.

Через годину я вже зустріла Меган. Дівчина чекала на мене неподалік університету, а я ледь не летіла до неї. За два тижні я скучила за подругою не менше, ніж за Ніком. Навіть Дарина мені нагадувала її.

Темне волосся дівчини, яке досягає середини шиї сьогодні було не вкладене як завжди, а на обличчі не було ні грама косметики. Легка сукня прикрашала усміхнену брюнетку, а дівчина наче сяяла від щастя.

- Привіт, Мег, - обійняла подругу.

- Привітик, ти просто не уявляєш. Ти зараз будеш шокована! - швидко проговорила вона.

- Що? - у відповідь посміхнулась їй я.

- Решту половину літа я з Генрі проведемо в подорожах!

- Звідки такі плани?

- Ми просто подумали та вирішили, що це як-не-як перше наше літо разом і потрібно його заповнити крутими спогадами. Щоб десь через років 10 в сімейному колі згадувати безтурботне студентське життя, - подруга ледь не стрибала від щастя.

- Це супер. Я б теж кудись втекла, тільки тепер разом з Ніком. Але...маю поки свій клопіт - квартиру, - легко зітхнула у відповідь.

Справді, Нью-Йорк непогане місто і доволі невідоме для мене, але я хочу далі. Можливо, навіть повернутись в Європу чи зробити невеликий тур. Було б неймовірно.

- О ні. Тебе не варто відпускати в іншу країну. Загубишся, викрадуть якісь Джейки, воно тобі треба? - артистично вигнула одну брову Меган, а я ледь не впала зо сміху

Ще секунда і ми просто залились божевільним сміхом. Зараз це звучало занадто смішно, хоч раніше б я зневажливо глянула на неї, одним поглядом промовляючи: "це не привід, щоб сміятись". Але що як зараз це отримало інший відтінок. Просто відтінок легкого смутку за тим шаленим часом.

- От саме тому мені й потрібен Нік. А ще мені без нього занадто важко, - промовила до Мег.

На жаль, ми були вже в торговому центрі, тому емоційно коментувати та сміятись з недолугих жартів треба було трохи тихіше.

- Це доля, Лі, - гигикнула брюнетка та підморгнула мені.

- Ні. Це просто я закохалась, - багатозначно посміхнулась та пройшла до іншого стелажу в магазині - Як думаєш, посуд можна вже купувати чи аж коли планую жити там?

- Я не розумію, навіщо тобі жити окремо? Твій ідеальний хлопець стільки часу чекав, щоб ви почали зустрічатись. Наступний крок - жити разом, а не роз'їхатись по різним районам міста.

- А якщо ми розійдемось? Та й не хочу я жити за рахунок когось. Це виглядає наче я утриманка, яка повністю залежить від своєї другої половинки.

- Це не виглядає так, - хмикнула Мег. - за соціальним статусом ви повністю дорівнюєте одне одному, та й тоді, якщо ти хочеш бути на рівних правах з Ніком, то ваш вихід один - одружуйтесь і купуйте спільне майно.

Я ледь слиною не вдавилась. Одружуватись? У вісімнадцять? Та нізащо. Як би я впевнена не була у своєму виборі, але це нонсенс.

- Я проти такого. Навіть, якби Нік зробив мені пропозицію, то я б сказала "так" мінімум через років п'ять. Я і сімейне життя - несумісні, - нервово усміхнулась на це я.

- Не говори так. Ви чудова пара, хоч і доволі дивна. Страшно ревниві, постійно в пригодах та шалено милі. Ти б бачила збоку який Нік стає поряд з тобою, - долинуло від подруги, а потім вона опинилась зовсім поряд зі мною та ледь не прошепотіла: - Чуєш, а він же в усьому такий чудовий?