Розділ 8 (ч.1)

Найбільший біль людині може завдати лише той,

хто подарував їй найбільше щастя...

(Лія)

Я пів дня присвятила навчанню! Не можу повірити, що скажу це, але я справді безперервно декілька годин сиділа над конспектами Ніка, щоб повторити усе до екзамену в вівторок. Хлопець склав мені компанію ненадовго. Він усе відклав на завтра. А в мене завтра має бути шопінг.

Як-не-як якогось більш-менш офіційного одягу в мене тут немає. Тому й правда завтра мене чекає похід по магазинах. Можливо, й разом з Ніком. Якщо ми вже повноцінна пара, то точно маємо хоч раз сходити разом на шопінг. Мені ж цікава реакція хлопця на пропозицію побути моєю подружкою на день та що він може допомогти обрати мені. Добре, це буде завтра. А сьогодні...

Я виглянула у вікно. Зараз ніч! Немало я так засиділась. А від коханого немає ані звісточки. І що, моя обіцянка скасовується? Сама дивуюсь зі своїх думок. Ще раніше зовсім не підпускала брюнета у свій особистий простір, а зараз так і чекаю на це... Певно, розлука пішла нам на користь.

Швидко накинула на себе легку напівпрозору лавандову сукню, замість моїх улюблених шортів та футболки, і знайшла білі кеди у валізі. Якщо Нік щось і задумав, то я до цього готова, якщо ні - все одно маю нормальний вигляд. Ну і нюдовий макіяж з простою укладкою точно доповнить мій милий літньо-вечірній образ.

Швиденько збігаю сходами, не тримаючи найменшої інтриги цього вечора. І моя жіноча інтуїція, як виявилось, не помилилась. На задньому дворі, неподалік від басейну, стояв стіл, сервірований на двох, все звичайне, романтичне, але як потрібно. Та ні, була одна деталь, яка точно вирізняла це від решти банальних побачень.

Нік не буває банальним, навіть у простих, на перший погляд, речах, є якась оригінальність і цього разу також. Це повністю всіяне небо зірками, під якими є тільки ми удвох! Оскільки ми далеченько від вогнів міста, зайвого шуму, воно проглядається просто ідеально. Неподалік лише будинки дачного типу, ліс і ми, що ніяк не впливає на картину, що її малює всесвіт.

- Мені й кликати не довелось, - радісний голос за спиною привернув мою увагу. - Прошу.

Коханий подав мені руку та провів до місця нашого побачення. Я зосередила погляд на хлопцю. І він сам здатний бути різноманітним, не тільки побачення з ним. Біла сорочка, два верхні ґудзики якої розщебнуті, підходить йому навіть краще, ніж та траурно-чорна, а ці ґудзики додають якоїсь легкої чарівної недбалості.

- Ех, не встиг придумати щось оригінальніше, - долинуло від нього. - Шампанське чи текіла? - глузливо посміхнувся кутиками губ кароокий.

- О ні, текіла точно ні. Цей вечір хочу пам'ятати, - засміялась у відповідь я. - То давай трохи змінимо це? - відповіла на першу фразу я

- Як? - здійняв одну брову догори та зарився рукою в волоссі, наче думаючи.

- Нехай все буде менш ось так, - обвела стіл рукою я. - Щось простіше, але значно романтичніше

- Я, здається, розумію, - хитро посміхнувся милий та зник десь в будинку.

За мить усі вікна, що досі горіли в домі, потьмяніли, а Нік з'явився тут з пледом в руках.

- Як щодо споглядання на зорі під шампанське?

Шалена ідея, але мені подобається.

- Я не проти, - у відповідь подивилась хлопцю в очі.

Не встигла й озирнутись, як ми принесли шампанське та фрукти сюди, а я зручненько сіла, спершись на Ніка. Ось тепер ідеально! Неймовірний вигляд, що заворожує, близькість коханої людини, здається, у цьому житті більше нічого не треба. Хоча...зовсім трішечки алкоголю для "правильного побачення".

- Ось це крутіше. Не те, що сидіти на витягнутій руці від тебе за столом, - хмикнула я. - За нас, - цокнула своїм келихом об його.

- За нас, - тихо сказав хлопець. Шкода, оскільки я сиджу так, що не бачу його емоцій. Щоправда, те, що відчуває моє тіло при контакті з ним - незрівнянне, в порівнянні з іншими почуттями.

Людина закохується завдяки саме цим почуттям. Ми можемо чути голос та сміх того, кого вибрала наша душа, бачимо колір його очей, відчуваємо саме його запах і це можна перераховувати до нескінченності. Щоправда, це все підводить нас лише до одного - дотику, що є вершиною довіри.

- Ти просила обіймати тебе сильніше, - коханий прошепотів мені на вухо та обгорнув рукою мою талію. - Так?

- Можна й сильніше, тільки, щоб ребра цілі лишились, - промовила йому та засміялась.

- Знаєш, коли тебе в суботу побачив, то не знав, що хотів зробити - обійняти чи придушити, поцілувати чи накричати. Але, коли ти очима, кольору сапфіру, пропалювала мене і просила пробачення, визнаючи свої дивні рішення, я зрозумів, що все ж не можу бути поганим до тебе, - долинуло від Ніка.

- Я знаю, що заслуговую на твою злість. Знаю, що за весь час, поки ми знайомі, ти не зробив чогось дійсно поганого для мене. Натомість багато чого зробила я, - я опустила погляд і почала вдивлятись у ворсинки на пледі. Визнаю, що я неправа.

- Ти не винна. Ти просто не знала, - притиснув мене до себе коханий, що я нехотя підвела погляд. - Хоча, ти справді, як зірка, освітила мої закриті куточки душі.

- Я зробила тобі боляче, бо шукала те, чого не мала знати.

- Ти зробила мені боляче, але іноді це необхідно, щоб розуміти чи досі я живий і чи можу щось відчувати. Як виявилося, можу. І це набагато сильніше, ніж той біль, що був спричинений колись, - певно, Нік посміхнувся. - Ти маєш право це знати. Щоправда, це може якось нашкодити тобі.

- Не нашкодить. Поки поряд ти, мені нічого не страшно. Кохання - суцільний біль. І якщо навчитися з ним жити, то, головне, потім могти пережити його нестачу.  Так само як і погані звички, біль викликає залежність. Тому вже ми можемо не стільки перейматись за втрату чи ще якусь проблему, а просто бути залежними від цього болю, стати його частиною.

Мій голос скоро стих, а навкруги було чути лише легкий вітер, тихе дихання Ніка та палке тріпотіння наших сердець. Нарешті живих і позбавлених болю, хоч на певний час.