Розділ 7 (ч.2)

(Лія)

А зараз мені варто трішки часу приділити навчанню. Зважаючи, що у вівторок вже починаються найостанніші декілька екзаменів, як підсумок навчального року, то треба трішки підготуватись. В Україні я часу теж дарма не гаяла, вечорами трохи повторювала. Але коли це буде зовсім скоро, то щось моя впевненість підхитнулась. Та й повторювала я інформацію, що у вільному доступі в інтернеті, а не ту, що отримала на парах. Та ще й всі ці конспекти згоріли...

Я, звісно, мріяла розвести вогнище з зошитів, але то було ще в школі, за часів ненависті до Місіс Сміт. А ось перед екзаменами ця ідея здається безглуздою. Ну, лишається сподіватись, що мій коханий вів конспекти, а не сидів у інстаграмі під час пар. Хоча я знаю, що в основному цим він і займався.

На думку Ніка, все в цьому житті вирішують гроші. Тут я дуже права, бо сама ж навчаюсь без стипендії зі стовідсотковою оплатою. Але, якщо я вже плачу за ці знання, то чому б мені це не вчити? Навряд тато був би радий витраті таких грошей на те, щоб я сиділа на парах в інстаграмі. Щоправда, у навчанні є й свої окремі плюси, бо мені, до біса, подобається студентське життя.

Нові друзі, пригоди, кохання... Чого тільки життя в кампусі вартує... Але це все затягує тільки на перші роки. Далі це сприймається вже як буденність і хочеться трохи спокою. Саме тому найкраще купувати чи орендувати власне житло трішки пізніше. Треба ж пізнати всю красу студентства!

- Я з прекрасною новиною! - відразу забігаю в будинок Ніка я.

Я сподівалась побачити хлопця на першому поверсі, але тільки потім помітила його через вікно. Коханий стоїть біля басейну, що наполовину порожній і, певно, над чимось думає, чи спостерігає за процесом наповнення басейну.

- Я вже вдома, - як незвично називати це місце "домом". Але, певно, так воно поки є. - У мене є крута новина. Просто чудесна!

Я ледь не стрибала від щастя. Здається, брюнету мала б передатись ця радість, але хлопець просто подивився на мене та ледь посміхнувся кутиками губ.

- Яка? - загадковість у голосі Ніка була відчутна більш як завжди. Певно, я все ж зацікавила його.

- Я купую квартиру. Тобто не я, але для мене, - зам'явшись проговорила я.

- І як скоро мені доведеться тебе відпустити? - з легкою усмішкою запитав Еванс.

- За тижні два.

- Мені подобається твоє рішення. Але це так неочікувано, - долинуло від нього.

- Очікувано. Мені ж потрібно десь жити ще до самого кінця навчання.

- Чим тобі поряд зі мною не подобається?

- Я не хочу бути нав'язливою. Хочу бути господинею у власному просторі. Мені подобається самостійність і незалежність і я нічого з цим зробити не можу, - просто пояснила брюнету я.

- Я радий, що ти прагнеш до цього. Насправді мені це не дуже подобається, бо іноді хочеться відчути себе головним у стосунках, але чим далі, тим більше розумію - це невдалий стереотип. У парі головними є обоє, - відверто сказав Нік. - І, знаєш, важко почати сприймати світ по-своєму, коли на наочних прикладах бачиш, що кожна друга жінка шукає собі не чоловіка, а банківську картку. Вибач, що іноді можу розмірковувати про різні дурниці.

- Це не дурниці. Це правда життя, але я не розумію цього зовсім. Певно, я настільки не хочу стати такою, що кожна дрібниця потім мене змушує почуватись незручно. Насправді мені приносить легкий дискомфорт отримувати дорогі подарунки від когось, окрім рідних, чи навіть простий ввічливий жест, як от заплатити за каву, може чимось "придавити" мою самостійність. І мені важко з цим змиритись. Не те що жити повністю чиїмось коштом, - відповіла чесно я та опустила погляд в підлогу.

Через короткий проміжок часу відчула чиїсь руки, що легко обіймають мене за талію, а потім і підняла очі на Еванса, який стояв зовсім поряд зі мною.

- Ти не мусиш почуватись незручно від таких речей. Лі, я ніколи й ні за яких обставин не буду докоряти за щось таке незначне. Я ціную твою любов до свободи, але не доводь мені це зайвий раз. Буде досить просто сказати це прямо, - він обережно торкнувся лівої руки, а саме провів пальцями по зап'ястю. - І я радий, що ти носиш мій подарунок.

- Навіть не знімала, - посміхнулась у відповідь йому. - Заради тебе я руйную всі свої принципи та навіть не сумніваюсь, що наші почуття цього варті.

- Я не впевнений, що я вартий зруйнованих принципів. Мені й досі здається, що ти занадто мила для мене, - хмикнув Нік.

- Та ні. Ти просто приручив моє зло, яке на тебе не нападає. Та і я успішно зробила це ж саме з твоїм характером, - промовила хлопцю.

Лиш мить погляду в його кавово-темні очі та я починаю губитись в просторі та ледь не мліти від знайомих перших почуттів до брюнета. Але мою фантазію та цю шалену паузу перериває оксамитовий, можливо, й трішки суворий голос:

- Та я не зовсім про це. Ти інша, далеко не така, якою я б хотів, щоб ти була. І мені здається, що ти занадто легка і невинна, щоб бути поряд зі мною, - брюнет спеціально трішки нахилився, щоб прошепотіти мені це на вухо, наче велику таємницю.

- Тобто? - я підняла брівки вгору та знову заглянула хлопцю в очі. Вони точно ніколи не брешуть.

- Я боюсь, що можу тобі нашкодити, злякати чи образити. Востаннє з ким я був повністю відвертим - Вероніка. Після всіх подій змінилось стільки усього, що я не був упевненим, що зможу стати таким, як колись, - усе сказав мені Нік. - Але був період мого життя, коли і я став тим, ким ні за яких умов бути не мав. І саме таким я боюсь стати з тобою. Ти заслуговуєш бачити Ніка, яким є зараз, але іноді я знову стаю тим Ніком. І він може зробити тобі боляче.

Я знову задумалась. Часто Еванс поряд зі мною милий, ніжний, веселий, іноді депресивний, але то рідко. У цілому він ідеальний. Але є і друга його сторона, коли він заграє до випадкових дівчат, п'є, палить. Щоправда, таким він був саме в період нашої дружби.

- Я, здається, розумію про що ти. І саме ця твоя сторона вже декілька разів робила мені боляче. І не один раз хотіла звабити, - відповіла я.