Розділ 6 (ч.1)

(Лія)

Ех, голова болить. От же ця зміна часових поясів! Треба буде у валізі відкопати таблетки. Встаю з дивану, на якому очевидно й заснула. Але ж заснула я без пледа? А чому поряд лежить саме він? Подумки посміхнулась і подякувала Ніку за турботу.

Світло в будинку було повністю вимкненим і досі за вікном не було видно жодного сонячного променя. На годиннику була друга ночі, а сон як рукою зняло. Ну так, за українським часом уже дев'ята ранку. Як добре, що до останніх екзаменів у цьому році є декілька днів, щоб повернутись до звичного часу.

Тихими кроками підіймаюсь на другий поверх і найбільше боюсь того, що це все теж може виявитись сном, як і минулого разу. Легка паніка в суміші з головним болем - не найкраще відчуття, скажу я вам. Перед дверима кімнати Ніка, принаймні, тієї, в якій сподівалась зустріти хлопця, я трохи завагалась.

Можливо, він спить? Торкнувшись ручки, я легко натиснула на неї та прочинила двері. Дарма вагалась. Брюнет сидів навпроти ноутбука та натискав на випадкові кнопки на клавіатурі. Ледь помітно посміхнувшись, підійшла до Ніка і побачила чому він це робить.

- Ну, працюй! - ноутбук остаточно завис. - Шкода, ти завдяки еспресо не можеш жити, як я.

- Що робиш? - торкнулася плеча коханого та сіла поруч.

- Намагаюсь ноутбук воскресити. Не пережив він краплі розлитої кави, - зітхнув хлопець. - А ти чого не спиш?

- Не хочу, уже виспалась. Якщо тобі терміново потрібен ноутбук, то візьми мій, - промовила до нього, а Нік врешті відклав пристрій.

- Та ні. Завтра буду з цим щось вирішувати.

- Чому ти так пізно не спиш? Я ж то була в іншій країні з іншим часовим поясом, а ти?

- Не можу. Хоч розумію, що вже перейматись немає за що, але важко звикнути до факту, що хоч раз на добу потрібно спати, - хмикнув милий і подивився на мене. Цей втомлений, але вже більш щасливий погляд...

- Потрібно, я поруч, перейматись немає за що, - я сіла зовсім поряд біля Ніка, а він все ще не зводив з мене цього незвичного закохано-милого погляду. - Мені теж було важко. Повір, я шалено скучила за тобою.

Брюнет обережно взяв мене за підборіддя і зовсім мовчки прилинув губами до моїх вуст. З трепетного ранкового поцілунку не лишилось ні краплі тієї легкості та підлітковості. Навпаки, прийшла досвідченість та пристрасть. Проте якась вона була досі нова та незвідана. Наче вперше відчуваю щось нове, окрім захопленості та закоханості.

Наче, замість метеликів у животі, я просто тану від ніжності хлопця. Коли не звертаєш увагу на місце, час, техніку поцілунку, але й не дозволяєш остаточно втратити голову в пориві цих почуттів. Коли кожен дотик коханого це перш за все не просто втіха чи бажання тіла, це прояв довіри.

Коханий ледь дозволяв собі торкатись мене, наче я щось надзвичайно цінне і тендітне. Але насправді кожна клітинка тіла тріпотіла від найменшого дотику. І, впевнена, Нік точно помітив цю реакцію. Моє тіло реагує на нього, але поки не хоче більшого.

Я легко прикусила губу хлопця, коли він спробував прибрати мою футболку. Милий наче дражнив мене, коли у відповідь кусав мої губи, щоб досягти бажаного стогону.

- Ти знущаєшся? - ніжно прошепотів він.

- Ні, - я відсторонилась від хлопця.

- То навіщо ти так солодко стогнеш? - хитро посміхнувся Нік.

- Від задоволення, просто так, - відповіла моєму хлопчику. - Чи тобі не подобається?

- Ти змушуєш мене хотіти більшого.

- А я зараз хочу поговорити про усе, що ти переносив на цей вечір.

- Лі, ну нам зайнятись нічим? - підморгнув Нік.

- Нічим.

- І що ти хочеш знати?

- Твоє минуле. Геть усе про тебе. Починаючи з минулого року, - тепер я усміхнулась, досі часто дихаючи.

- Тоді почекай хвилинку, - брюнет покинув кімнату, а вже за хвилину лежав поряд на ліжку з якоюсь текою в руках. - Тепер готуйся слухати довжелезну історію.

- Окей, - розумію, тут буде нелегко, що мені, що Ніку.

- Ти ж чула все, що я казав учора? ... На кладовищі.

- Чула. І точно виникло питання, хто вона? - вистачило сміливості сказати це.

- Це Вероніка... Вероніка Деймонд, - він подивився в якусь точку, наче даючи мені зрозуміти самій, хто вона.

Моніка, вона теж Деймонд. То це її сестра? Чи... Стоп, не розумію.

- Сестра Моніки? - здивовано запитала.

- Сестра-близнючка. Вони схожі як дві краплі води, але дуже різні, - він дістав невелике фото з теки та простягнув мені. Там була зображена чимала компанія і багатьох я вже знала: Алекс, Ентоні, Нік, Моніка, декілька незнайомих мені людей і Вероніка. Я подивилась то на одну, то іншу і нарешті зрозуміла, що я помилково ревнувала Ніка до Моніки.

- Чорт! Я дурепа.

- Та нічого, всі ми робимо помилки, тільки одні коштують аж нічого, а інші - життя. Ось так і в цій історії без щасливого фіналу, - тихо сказав він, наче так, щоб я не почула.

- І вибач, що питаю, але, що сталось? - я втупилась поглядом у фото. Справді, Вероніку від Моніки майже не відрізнити, окрім одягу, у них усе однакове.

- Я справді любив її, - відверто мовив Нік і торкнувся рукою зображення дівчини. - Вероніка була для мене усім. Щоправда, бачив, що Моніка теж не байдужа до мене, проте я б ніколи не зрадив Ронні. Тільки от не розумів чому вихованість з мого боку сприймається дівчиною, як прояв уваги. Батько завжди був проти будь-кого з Деймондів. Як-не-як, стосунки наших родин були специфічними, але це не мало значення. Мені б це точно не завадило.

Погляд хлопця ковзав від однієї фотографії до наступної, які поступово діставав з теки. Здавалось, він наче повернувся в спогадах в часі, щоб пережити усе знову. А я не розуміла, чому його душа обрала саме мене, щоб заспокоїти давні душевні рани? І чи справді він любить мене, а не якісь риси, подібні з Веронікою?

- Потім у моєму житті все почало круто змінюватись. Мама з татом вирішили переїхати ближче до океану та й узагалі в іншу сторону країни. А я не міг покинути Нью-Йорк через те, що мене тут тримало усе. І ось так Еванси розділились. Марк поїхав у Оксфорд, батьки у Сан-Дієго, а я лишився тут. Здається, що тут такого. Немає контролю батьків, щоденні вечірки, життя почало налагоджуватись, - тепер погляд коханого блукав по мені. І коли він поглянув мені в очі, то дещо гірко посміхнувся та продовжив. - Я був дуже щасливий, але недовго. Скоро Вероніка зробила дуже благородний, але водночас божевільний вчинок, за що поплатилась життям.