Розділ 5 (ч.2)

(Лія)

За пів години ми вже були біля домовленого, між Ніком і Алексом, ресторану. Знала б я, що ще кудись заїдемо, то точно б одяглась якось інакше. Бо короткі джинові шорти та звичайна біла футболка - рівень для походу в Макдональдс, а не гарний ресторан. Нік завжди виглядає супер, а я... А я ні.

- Міг і попередити, - тихо сказала хлопцю.

- Ти сама погодилась, - не голосніше сказав він.

А ну так. Я ж не питала.

Нік трішки пройшов уперед, щоб відкрити мені двері, а коли ми опинились всередині будівлі взяв мене за руку. Мушу визнати, непогане місце. Шкода, я раніше тут не була. Щоправда, мінімалізм і хай-тек просто зашкалюють. От чесно, точно Нікова стихія.

Все в сірих тонах, з великими вікнами, з видом на Нью-Йорк, але цю офіційність і похмурість трохи розбавляє невелика кількість рослин та столи з дерева, світло-коричневого кольору. На стіні виднілась велика картина, що складається лише з чорних і білих багатокутників, та ще по всьому залу видно декілька арт інсталяцій в такому ж стилі.

Ще б довго я роздивлялась інтер'єр, якби погляд не зачепився за пару, що сиділа біля вікна. А мій погляд би точно не впав на них, якби не факт, що і в дівчини, і хлопця рожеве волосся. Трішки придивившись, в хлопцю починаю впізнавати Алекса!

- Нік, це Алекс так кардинально стиль змінив? - тихо шепнула на вушко коханому.

- Зараз дізнаємось. Бо я не пригадую такого, - відповів брюнет і ледь чутно засміявся.

Ми відразу привернули увагу цієї оригінальної парочки. Все ж мій партнер сміявся не так вже й непомітно!

- Блейк, ти вирішив так здивувати мене, щоб я точно отримав інфаркт? - замість привітання сказав Еванс.

- Та йди ти, - жартівливо відповів Алекс, дивлячись на мене з ніг до голови. - Ліє, радий тебе бачити, - сказав уже мені хлопець.

- Взаємно.

І тут ми тільки звернули увагу на його подружку, чи то вже дівчину. Невисока, з рожевим прямим волоссям, яке не торкається плечей, із зеленими очима та маленьким пірсингом, у вигляді кільця в носі. Незвичайна, але дуже гарна незнайомка вирізнялася й одягом. Об'ємні штани-банани кольору хакі зі світлою футболкою-топом не пасували цьому місцю, як і мої шорти з футболкою.

- Я Лія, - посміхнулась їй.

 - Джулі, - простягнула руку вона і легко потиснула мою.

Поки чекали на своє замовлення, то встигли й трішки поговорити та дізнатись про життя одне одного останнім часом.

- І як так вийшло, що вчора ти був блондином, а сьогодні...оце? - сказав Нік до Алекса. - Джулі, не в образу, тобі йде цей колір, але Алекс...

- Та знаю я! - не дав договорити брюнету друг. - Трішки переплутав шампунь з тоніком рожевого кольору, - приречено доповнив, коли Джулі мило посміхалась поруч з ним.

- Читай етикетки перед тим, як брати щось, - спокійно зауважила дівчина. - А якщо ні, то хоч питай.

- Як я міг в тебе запитати, як ти тоді з Ніком домовлялась про зустріч? - зиркнув хлопець на рожевоволосу, а потім і Ніка.

- Та цей колір тобі максимум на тиждень. Тим більше якщо в тебе легкий відтінок сакури, а не як у мене, - знизала плечима Джулі.

Які вони милі! Їхні відносини, здається, лише починаються. І порівнюю свої стосунки. Певно, у мене з Ніком ніколи не було стільки ніжності в погляді одне до одного, словах. Ми самі просто інші. Але й мені цікаво, чи могли б ми хоч ненадовго стати такими? І чи зараз це можливо?

Я сиділа, втупившись в одну точку. І, певно, ще довго так сиділа, якби Нік не торкнувся моєї руки. Я швидко повернула свій погляд до нього, а брюнет сплів руки в замок. Лише миттєвий погляд, легка посмішка і спогадами переношусь у квітень...

- Лі, ти тут? - тихо запитав хлопець.

- Так, я тут, - втомлено відповіла.

- Почуваюсь зайвим, - і кивнув у сторону нашої знайомої парочки. Вони досі сперечаються з приводу фарбованого волосся хлопця. Чи вже про щось інше?

- Згодна, - підморгнула своєму партнеру.

- Алекс та Джулі, дуже дякую вам за компанію. Сподіваюсь, тебе, Алекс, містер Блейк цього тижня минатиме десятою дорогою. Джулі, було приємно познайомитись, - раптово заговорив брюнет. - Зараз, на жаль, мушу їхати, бо місіс Еванс сама втече в аеропорт і я не встигну навіть попрощатись. І забираю мою майбутню місіс Еванс, бо залишити її не можу.

Майбутню місіс Еванс!? Це мені почулось чи він справді це сказав?

- У моїх інтересах не потрапляти йому на очі, - хмикнув Алекс. - Шкода, що не маєш більше часу. На днях зустрінемось знову?

- Думаю, так, - Нік подав мені руку, коли я вставала з диванчика.

- Джулі, рада була познайомитись, - щиро посміхнулась дівчині.

- Взаємно. Якщо-що, ти тепер маєш мій номер телефону, - сказала вона коли ми вже прощались.

Тільки-но ми вийшли з ресторану, як я наважилась перепитати щодо "майбутньої місіс Еванс".

- Нік, що це значить?

- Те і значить, - посміхнувся хлопець.

- Точно не скоро. Я ще сильно молода для одруження, - засміялась у відповідь.

- Ніхто й не каже, що в найближчому майбутньому. Нехай на це піде п'ять, сім, десять років, але це правда. І я готовий чекати на твоє "так".

***

Ми швидко забрали мої речі з готелю та, попри усе бажання лишитись там, Нік зробив так, як вважав за потрібне. Можливо, й правильно. Чи все ж ні? Але те, що він хоче, щоб я завжди була поряд - нереально. Чи то він просто переймається за мене?

Розумію, що я даю приводи для цього. І далеко не схожа на ту, хто раціонально мислитиме у будь-якій ситуації, але він же теж не зовсім той. Коли я вагалась між Томом і Ніком, я не могла знайти вирішення внутрішнього конфлікту. Так кого ж я шукаю? Того, хто буде стримувати мою гарячковість чи того, хто змириться з цим і дозволить бути собою, але в разі необхідності зможе контролювати мене?

І певно, я сама можу дати відповідь на це питання. Бо другим варіантом є Нік. І саме він дозволяє мені робити безглузді вчинки, але коли потрібно, то й готовий допомогти. А оскільки зараз ми офіційно пара, то хлопець хоче взяти всі обов'язки на себе, але він не знає, що цього не хочу я.