Розділ 1

(Лія)

*Вечір, який назавжди змінив життя закоханих...*

2:11

Щось не спиться. Ах так, ну як ще маю спокійно спати як о 7:00 літак. Вперше лечу до бабусі з дідусем в Україну сама. Вам цікаво, що ж мене підштовхнуло до цього раптового рішення? Я відповім.

По-перше, ще тоді як я була вдома, то зробила візу. Мені дуже хочеться відвідати моїх родичів і дізнатись уже про ту сімейну таємницю. Не дає мені це спокою все одно. Мама й так зі мною не говорить, а ще й з батьками не спілкується, цьому точно є причина. Заодно дізнаюсь про неї.

По-друге, зараз найкращий час. Бо уже через 2 тижні будуть іспити й вони точно затягнуться аж до липня.

 По-третє, дам собі трішки часу, щоб зрозуміти почуття до Ніка і його бажання приховати відносини з Монікою. Бо мене це недоговорювання добре вибило з колії. Думаю, ця маленька розлука стане для нас випробуванням і перевіркою на міцність наших відносин.

Мені важко зробити це, та ще й ось так, не попередивши Ніка, Меган, Тома врешті-решт. Але мені потрібен цей час! Інакше або я, або Нік точно знову зруйнує наші ледь створені відносини якимось невиваженим рішенням.

Ще довго я прокручувала у голові всі слова, які могли хоч якось пояснити приховування відносин Ніка з Монікою. Ті, які могли хоч трохи дати мені можливості зрозуміти, чому Нік це приховує і головне - навіщо?

Відповіді не маю... Все зводиться у глухий кут. Я впевнена, що нам потрібно більше часу, щоб збагнути, що ж коїться в душі одне одного. І ми матимемо цей час уже зовсім скоро.

Я склала усі найнеобхідніші мені речі й не забула про футболку Ніка, яку він віддав мені. Нехай тільки ця річ нагадує мені про хлопця в Україні, хоча не тільки... Браслет...

Потім я лежала на ліжку і все ще продумувала це рішення. Згодом мені прийшла дуже чудова думка. Що як написати листа, в якому пояснити причину мого раптового зникнення? Бо спілкуватись поки ні з Ніком, ні Томом у мене бажання немає. Один доводить одне, а виявляється інше, другий просто відкрито бреше...

Взявши ручку та білий лист паперу я вивела такі слова:

"Привіт! Хто б це не був, але, якщо ти читаєш цей лист, значить я не в Нью-Йорку і не Лондоні. Так, я скоро повернусь, дуже скоро. Проте хочу пояснити причину мого зникнення. Я заплуталась у собі. Я хочу певний час розібратись і повернутись з остаточним рішенням.

Том, я не така свята, як ти думаєш. Я останні декілька місяців живу подвійним життям, але в порівнянні з тобою, це нормально. Я знаю про твої відносини з Кейт і брехню щодо здоров'я мами. Знаю, що у нас із тобою не кохання, а максимум прив'язаність і взаємовигода. Так, я досі не відпустила Ніка. Саме це й мала на увазі під подвійним життям. Він єдиний, кого я готова впустити у власне серце. Але я не зобов'язана перед тобою оправдовуватись за це.

Нік, я безтями закохана у тебе. Так, я дуже хочу бути поряд з тобою. Я переосмислила усе і зрозуміла, що нікого так не кохала і нікому так не довіряла. Але ти збрехав мені. Саме тоді, коли я вже вирішила остаточно закінчити свою акторську кар'єру з Томом. Ти збрехав щодо відносин з Монікою. Я не впевнена, що ти скажеш правду наступного разу. Лише з тобою я відчула, що таке любити. Я навчилась прощати та розуміти, але і ти зрозумій, я хочу кращого для нас. Поки я не збагну, що тебе бентежить, не зможу допомогти. Тому, щоб не зробити поспішних рішень, ми матимемо час, щоб усе зважити та зробити краще для нашого спільного майбутнього.

Якщо ви вважаєте, що я слабка, якщо не сказала це прямо, то хай так і буде. Я повернусь, коли прийму рішення і повторю це вголос вам особисто. Мій телефон лишився ось тут, тому навіть не намагайтесь додзвонитись, це марно.

 Лія. "

Останні сліди на папері було залишити найважче. Відчуваю якусь провину перед Ніком. Я вчиню дуже нерозумно, хоч надалі усе складеться так, як має бути. Я могла нормально попередити його, могла сказати йому про свої думки, але не можу. Він не хоче закрити очі на минуле, щоб спокійно жити теперішнім. Коли я вже забігаю в майбутнє. Нік так і не може бути відвертим зі мною, коли я не можу бути повністю передбачуваною.

Сумніви досі гризуть мене зсередини, бо я так і не розумію, яке з рішень правильне. Але знаю, що прийняти щось коли поруч він я точно не зможу... Хлопець не дозволяє мені нормально думати коли він поруч. І я боюсь, що саме у цьому вирі пристрасті зроблю щось дуже нелогічне і фатальне для нас обох.

Тому все ж моє рішення і не таке вже провальне. І ось з майже спокійною душею я лягла перепочити хоч на декілька годин. Аж поки не потрібно буде їхати в аеропорт.

Розплющивши очі, я швидко прийшла до тями та привела себе до ладу, щоб не лякати людей дорогою до літака. Хоча, хто в таку рань вже не спить?

Я мала ще можливість передумати чи щось змінити, але вже всередині літака, коли годинник показує 6:56 ти вже зробити нічого не можеш, якби сильно не захотів. Останні миті, коли твоє рішення може змінитись. А воно уже прийняте втомою та організмом на підсвідомому рівні, тож серцю достукатись уже не вдається. Уже пізно. Надто пізно

***

Тринадцять годин дороги мене добряче вимучили. І прибула я по моєму рідному часу о восьмій вечора, в той час, як в Україні це третя ночі. Хоча за тринадцять годин мені вдалось з нуля налаштувати мій новий телефон повністю під себе.

Такий же золотистий як і старий, щоправда, версія новіша. Уже давно наважувалась змінити телефон на новий, бо з початку цього року він достатньо настраждався, щоб піти на пенсію. Розбивався екран, забувала його в Ніка в машині, розряджався до нуля, що дуже шкодило батареї та дійшло до того, що він почав трішки глючити.

Вся інформація з мого телефону була синхронізована з ноутбуком, який... Залишився у Нью-Йорку... У Ніка... Що ж. Поки повністю не зможу усе перекинути сюди.

Зовсім трішки мій настрій був зіпсований. На щастя, не сильно. Мамина рідна країна зустріла мене дещо холодно, хоча... Чого я чекала від третьої ночі. Викликавши таксі, я дібралась з аеропорту "Бориспіль" ближче до самого Києва.