Глава 48

Глава 48

У нього був серйозний, рішучий погляд. Сабеліан злегка нахилив свою голову ближче і прошепотів мені на вухо.

- Я справді хочу потанцювати з тобою.

Він був налаштований серйозно, а якщо так, то в мене немає іншого вибору, крім як відповісти взаємністю. Я взяла його за руку.

Я відчула, як холодна долоня Сабеліана торкнулася моєї. Його рука трохи тремтіла, але він не відкинув мою руку і намагався щосили побороти себе.

Ми спустилися вниз самі, без зайвих слів. Міллард усе ще приголомшено дивився на нас.

Інші люди робили те ж саме, всі вони дивилися на нас зі спантеличеними обличчями.

...

- Його величність танцює з королевою?!

- Невже він танцюватиме з королевою?!

- Я ніколи раніше не бачила, щоб він танцював із нею...

...

Я ще більше занервувала, коли почула шепіт людей. Зробивши глибокий вдих, я відчула на собі чийсь пильний погляд.

Я озирнулася навколо, щоб знайти володаря цього погляду. Було три людини, які дивилися на мене так, немов хотіли пронизати поглядом і залізти в голову.

Одним із них був лорд Мойз. Він був дуже здивований тим, що відбувається. Ви тільки подивіться на його обличчя, мені стало так не по собі, що я хотіла заплющити очі.

А володарями інших пильних і свердлуючих поглядів, були герцог Стоук і Карін.

Ну, на щастя, схоже, що сцена з ікрою на зубах її трохи приструнила. Вона явно була в поганому настрої, і не зводила з мене очей. Очі Карін просто горіли від ревнощів і злоби. Це був погляд, який не був спрямований на минулу Ебігейл, схоже, що це було щось особисте, і виникло не так давно.

Я задавалася питанням, чи буду я пишатися, коли відчую чиїсь ревнощі до когось, але це виявилося не так приємно, як я думала.

Чиясь злість виявилася чимось дуже кривавим і болісним. Погляд, здавалося, був прокляттям скам'яніння, і тіло нібито тверділо.

Усі дивляться на нас, ми - центр загальної уваги. Коли я підняла очі, я вирішила уявити, що в залі немає нікого, окрім нас із Сабеліаном, я зосередила свій погляд на ньому і спробувала взяти себе в руки.

Це була гарна ідея, мені стало трохи легше, і я стала почуватися впевненіше.

Це перший раз, коли я бачу так багато важливих людей, так ще й я - центр їхньої уваги. Чи зможу я впоратися з цим тиском? Я вагалася, у цей момент Сабеліан міцніше стиснув мою руку і притиснув ближче до себе.

- Ебігейл... - сказав Сабеліан заспокійливим голосом.

Сабеліан тримав мене за руку. Це була тверда, сильна рука.Чомусь мені зараз згадалося, як він відгородив мене від Рейвена, немов захищаючи.

Навіть зараз я почувалася як за кам'яною стіною, сама не знаючи чому.

Раптом знову пролунав його заспокійливий голос:

- Усе гаразд. Не нервуй.

Після того, як я почула його голос, мені стало смішно. Усе тому, що його руки все ще тремтіли. Він явно хвилювався не менше за мене. І після всього він каже, що мені потрібно заспокоїтися. 

Я почувалася такою вдячною за ці слова. Я думаю, що людина, яка і сама нервує, і водночас думає про мене та намагається заспокоїти, справді заслуговує на подяку.

- Дякую, тепер усе гаразд, - сказала Ебігейл.

Карін усе ще дивилася на мене зі злістю, але вже не так пильно, як раніше. Сабеліан кивнув мені й перевів погляд на оркестр.

Незабаром зазвучала мелодія, вона була м'якою і плавною. Потрібно просто відчути ритм і рухати ногами в такт му... що?!

Я стояла на місці, замість того щоб почати танцювати. Усе через Сабеліана, він не рухався, і просто завмер на місці, як стовп.

Музика грала не зупиняючись, тим часом ми з Сабеліаном просто стояли не ворушачись.

Я відчувала, що люди дивляться на нас спантеличеними поглядами. Було видно, як Сабеліан прикусив нижню губу. Його плечі злегка тремтіли.

- Мені дуже шкода, Ебігейл. Я думав, що впораюся, думав, що готовий, але...

Ох, можливо тут занадто багато людей для нього, занадто багато уваги? Але водночас він усе ще тримає мою руку. Я задумалася на мить, а потім жестом попросила оркестр зупинити музику.

- Нічого страшного, ми впораємося, - сказала Ебігейл, а потім повернулася до людей і звернулася до всіх, - чи не хотіли б ви танцювати разом із нами? Цей зал занадто великий для нас двох.

Усі дивилися на нас, тому Сабеліан здавався більш нервовим, через надмірну увагу. Якщо поруч із ним танцюватимуть й інші пари, сподіваюся, йому стане комфортніше.

Люди обмінювалися поглядами між собою. Але ніхто не поспішав виходити. Потім серед людей раптово пролунав знайомий голос.

- Батьку, потанцюй зі мною!

Це був голос Клари. Батько дівчини в подиві повернувся до доньки й вигукнув:

- Клара?!

- Брате, ти потанцюєш зі мною?

- Так Норма, давай потанцюємо.

Норма вийшла з молодим чоловіком, схожим на неї. Норма, Клара...

Моє серце, здавалося, тремтіло і плакало. Коли вони вийшли, щоб підтримати нас, я відчула, що жорсткість атмосфери, яка панує в залі, поступово ослабла.

Інші пари теж почали виходити, одна за одною.

Тим часом я прошепотіла Сабеліану:

- І що б ти робив далі, якби я не придумала такий хід? Це нормально, відчувати такі емоції перед безліччю поглядів. Я подумала, що було б непогано, якби й інші люди були переповнені емоціями, тоді вся їхня увага не буде зосереджена на нас.

- Я не знаю... але я справді хочу з тобою танцювати. Я розумію, якщо я знову покину тебе на очах у натовпу, це лише створить тобі проблеми... - сказав Сабеліан.

Однак лорд Мойз і леді Карін не зводили з нас своїх пильних поглядів.

Я подивилася Сабеліану прямо в очі й обережно притиснула його ближче до себе.

- Добре, тоді просто довірся мені. Я подбаю про все інше, - сказала Ебігейл.