Глава 47

Глава 47

'Значить, мені потрібно триматися від нього подалі? Але чому?', - подумала про себе Ебігейл.

Я хотіла було запитати, але не встигла, бо ми вже входили в зал, і нашу розмову могли почути інші люди.

Коли ми увійшли, люди кланялися і вітали нас. Натовп був розділений на два боки, а наприкінці залу стояв урочистий трон, по обидва боки якого розташовувалися розкішні стільці. Ці місця призначалися для мене і Бланш. Принцеса вже сиділа на одному з них і чекала на нашу появу.

- Пані Ебігейл! Я боялася, що ви запізнитеся, - стурбованим голосом промовила дівчинка.

- Принцесо Бланш, ти добре проводиш час? Тобі зручно? - усміхаючись поцікавилася Ебігейл.

- Так, так! Дякую! Сукня дуже легка, тому мені не спекотно і комфортно, - посміхнувшись у відповідь сказала Бланш.

Принцеса підняла поділ сукні і привітно помахала рукою Сабеліану. Сабеліан відкрив було рота, щоб відповісти Бланш, але передумав, і лише кивнувши їй у відповідь, Сабеліан запитав Ебігейл про вбрання Бланш:

- Я вперше бачу таку сукню. У якого кравця ти її замовила?

Ну, я ж не можу бути нечесною в цьому питанні, чи не так? Я на мить завагалася, але потім відповіла:

- Це сукня, яку придумала я.

- Ти?!

Він був здивований. Я помітила, що він почав розглядати наш із Бланш одяг уважніше.

- Я й не знав, що у моєї дружини є такий талант... - сказав Сабеліан.

'... це що, сарказм?', - подумала про себе Ебігейл.

- Тепер знай, я й не таке вмію... - гордовитим тоном вимовила Ебігейл.

Мені здається, що він сказав ті слова із сарказмом... я подивилася на Сабеліана оцінювальним поглядом, потім перевела його на гостей, які перебували в залі.

Грала легка і приємна музика. Молоді люди сміялися і танцювали, усім було весело.

Сабеліан, який сидів на троні і потягував вино, дивився просто перед собою. Потім Міллард, що стояв позаду, щось прошепотів йому на вухо.

Я не могла розчути, що він йому сказав, але вираз обличчя Сабеліана став серйозним.

Він повернувся і пильно подивився на мене.

'Чому ти так на мене дивишся?', - подумала про себе Ебігейл, і начебто запитала це своїм поглядом.

Але мені він так нічого і не відповів, повернувшись до Бланш, Сабеліан заговорив:

- Бланш.

- Т-так?

- Потанцюємо? - запитав Сабеліан.

Це було раптове запитання. Бланш зніяковіла, забувши відповісти, Сабеліан підвівся з трону і спустився в зал один, музика зупинилася.

Наче уникаючи хижака, люди розійшлися в різних напрямках від Сабеліана. Бланш усе ще дивилася зніяковіло на свого батька, і Сабеліан відповів їй поглядом і заговорив:

- І що ж ти вирішила?

Момент був напруженим, Сабеліан чекав відповіді від Бланш із невимушеним виглядом.

- Ти не хочеш зі мною танцювати? - запитав Сабеліан.

- О ні, хочу! Я просто... - Бланш розгублено заговорила.

Бланш нарешті спустилася в зал. Вони мовчки дивилися одне на одного деякий час. Сабеліан простягнув їй свою руку.

Батько тягнеться до своєї дочки. Це нормально і природно, але з якоїсь причини моє серце зробило сальто.

Незабаром музика відновилася. Бланш взяла Сабеліана за руку, і вони почали танцювати.

Принцеса була напружена і зосереджена, як різьбяр по дереву, але все одно мала дуже милий вигляд.

Бланш нічого не мала проти танцю з Сабеліаном, але танцюючи з ним вона почувалася не так комфортно, як зі мною. Я дивилася на цю парочку з тремтячим серцем, раптом хтось підійшов до мене збоку і заговорив:

- Я вам дуже вдячний.

Це був Міллард, який говорив натхненним голосом. Він уважно спостерігав за танцем Бланш і Сабеліана.

- Що ви маєте на увазі, сер Міллард? - запитала Ебігейл.

- Завдяки вам, Його Величність і принцеса Бланш стали трохи ближчими одне до одного, - відповів Міллард.

Я втупилася в очі Мілларда. Адже це та сама людина, яку я знаю, правда? Його вдячність для мене - велика несподіванка.

- Весь цей час я була впевнена, що ви мене недолюблюєте... - прямо сказала Ебігейл.

Він не став цього заперечувати. Я усміхнулася. Я б вважала за краще розглядати цей діалог, як спосіб згладити наші стосунки.

- Ну, взагалі-то я не дуже люблю конфліктувати з іншими людьми, сер Міллард.

Він так нічого більше й не сказав. Я перестала дивитися на його обличчя. Упевнена, що йому є що мені сказати, але з якоїсь причини він цього не робить.

Незабаром музика закінчилася, як і їхній танець, зал вибухнув оплесками. Обличчя Бланш було радісним і веселим, вона повернулася до Сабеліана спиною, підбігла до мене і заговорила:

- Пані Ебігейл, пані Ебігейл! Ви це бачили? Я станцювала без жодної помилки!

Її миле личко було переповнене хвилюванням і радістю.

- Молодець-молодець, моя дівчинко! - похвалила Ебігейл.

Бланш була дуже рада своєму прогресу.

- Дуже добре, принцесо Бланш. Усі дуже задоволені вами, - сказав Міллард.

Якби в залі не було так багато людей, я була б ще більш схвильована, ніж Бланш. Дівчинка дивилася на нас із теплою посмішкою на милому личку, Сабеліан повільно наближався до нас.

- Сер, це був чудовий танець. - сказав Міллард.

- Так, це було красиво. - сказала Ебігейл.

Вираз обличчя Сабеліана не виявляв жодних емоцій, хоч його й хвалили. Він стояв перед нами немов статуя.

'Чому ти мовчиш?', - Ебігейл немов запитувала виразом свого обличчя.

Сабеліан повільно простягнув свою руку вперед.

Це була рука, на якій не було рукавичок.

- Я хочу потанцювати зі своєю дружиною, - сказав Сабеліан своїм звичайним, спокійним тоном.

- Що?! Пані Ебігейл і ви? - пролунав гучний голос Мілларда.

Він не розумів, чому Сабеліан вирішив запросити мене на танець, адже минулого разу все закінчилося погано. Але цей хлопець нічого не знав про наші нічні заняття із Сабеліаном.