Глава 42

Глава 42

Герцог Стоук приєднався до інших дворян. Незабаром на його обличчі з'явилася приємна посмішка.

Коли чоловік пішов, а Карін залишилася сама, до неї підійшла аристократка, яка щойно розмовляла з іншими дівчатами, і заговорила:

- Карін, у вас уже є партнер для наступного танцю? Мій брат дуже хоче станцювати з вами...

- Мені дуже шкода, але в мене вже є пара, - ввічливо відмовила Карін.

Єдина людина, з якою вона планує танцювати - Сабеліан. Вона не привернула його увагу торік, але цього разу все буде зовсім інакше.

Карін яскраво посміхнулася, давши відмову. Люди, які побачили її посмішку, були вражені її красою.

Потім панянка навпроти посміхнулася їй у відповідь і розуміюче кивнула, через якийсь час вона знову заговорила:

- Ох, така спекотна погода, я планую сходити в дамську кімнату на деякий час, здається мені потрібно трохи поправити свій макіяж, хочете піти разом?

- Я піду пізніше. Будь ласка, йдіть першою, - ввічлива посмішка Карін містила нотки роздратування.

Набридлива дівчина врешті-решт покинула її. Коли вона пішла, обличчя Карін стало крижаним.

Дівчина, що пішла, у кращому разі донька якогось графа. Вона не варта того, щоб підтримувати з нею дружні стосунки.

За словами її батька, вона, Карін, - жінка, яка стане частиною вищого кола королівської родини. І вона не може витрачати свій час на людей без впливу.

Але вона й справді теж уже давно хотіла сходити поправити макіяж. Вона відчувала, як по ньому скочуються крапельки поту.

"Це літо винятково спекотне...", - подумала про себе Карін.

Одяг у кілька шарів, який вона носила, зберігав усе тепло її тіла. Високі підбори змушували ноги нити й пульсувати. День був дуже спекотним, у неї захоплювало подих, корсет заважав нормально дихати.

Карін хотілося відпочити, але в неї було дуже важливе завдання від батька. Її муки мали тривати доти, доки вона не виконає свою роль.

"Коли ж з'явиться Сабеліан?", - подумала про себе Карін.

Дівчина була впевнена у своїй красі, і думала, що щойно Сабеліан побачить її - одразу ж зосередить на ній усю свою увагу. Коли вона була у своїх думках, гра оркестру припинилася. Один із ведучих міжнародного фестивалю, Хо Мен Кван почав представляти новоприбулих персон:

- Привітайте незрівнянно прекрасну королеву, Ебігейл Фрідкін! А також зірочку нашого королівства, чарівну принцесу Бланш!

***

Ебігейл і Бланш увійшли в зал під звуки оркестру. Щойно ці двоє з'явилися, всі інші почали тремтіти, побачивши їхню красу.

- Вау...

- Нічого собі...

- Ось це так...

Я відчувала, як люди пильно дивляться на мене і Бланш. Навіть тихі голоси були виразно чутно.

Я подивилася на сукні інших жінок. Як я й думала, не було жодної сукні, хоч трохи схожої на ті, що вдягнули ми з Бланш - вони були унікальні.

У моєму вбранні не було ні корсета, ні криноліну. Біла природно м'яка тканина, яка відчувалася немов пух і комфортно сиділа на тілі.

Назва цієї сукні "Сорочка Королеви". Вона була спроектована і виготовлена королевою Марією-Антуанеттою.

Це була елегантна, красива і стильна сукня, яка не навантажувала тіло: у ній не було звичних засобів затягування і формування силуету.

Одна з інших особливостей - незрівнянна тонкість. Вона була зроблена з шовку і тонкого мусліну, тож носити її влітку не було обтяжливим: тканина дихала і добре провітрювалася.

Сукня була красивою, хоч і здавалася трохи скромною для офіційного заходу. Я додала на неї багато прикрас і зробила більш помітною.

Вбрання Бланш також відповідало розмірам її тіла, воно було дуже зручним і підкреслювало її фігуру. Акцент був зроблений на комфорті, а не на красі, але воно все ще було прекрасним.

Комір сукні мав кілька шарів, і був схожий на білу квітку з тонкими пелюстками. Рожева стрічка надавала їй впевненості, і з нею дівчинка була ще привабливішою.

Клара і Норма сказали, що наші сукні дуже гарні й мають доволі свіжий і незвичний вигляд. Насправді, я думаю, що вони говорили добрі слова просто тому що у них немає особливого вибору. Адже я не зробила їх некрасивими чи занадто простими?

Якщо подумати, можна сказати, що моя сукня модна, адже таку носила сама Марія-Антуанетта! Я хочу, щоб люди прийняли те, що я ношу...

Поки я думала про те, чи добре виглядають наші сукні, щось торкнулося моєї руки.

Подивившись униз, я побачила, що Бланш взяла мене за руку. Вона виглядала стривоженою. Під пильними поглядами стількох людей Бланш почала трохи нервувати. Дівчинка підняла свою маленьку голівку і заговорила:

- Пані Ебігейл, це вбрання так гарно виглядає на мені. Спасибі, що подарували мені таку гарну сукню, вона дуже мені подобається!

Бланш, одягнена в розвіваючі білі тканини, була немов маленьке янголятко.

Так! Мені подобається те, що я ношу! Бланш подобається те, що вона носить! Навіть якщо думка інших людей буде негативною, Бланш і я не будемо ображені! Це наш вибір!

Я випрямилася і, подивившись на людей, які зібралися в залі, заговорила невимушеним тоном:

- Усім велике спасибі за те, що взяли участь у цьому міжнародному фестивалі. Нехай сонце і далі освітлює майбутнє нашого королівства. Я бажаю всім благословення і процвітання!

Взявши келих шампанського і злегка піднявши його, я виголосила тост:

- Вип'ємо за процвітання Нергена!

- Ваше здоров'я!

- За королеву Ебігейл і принцесу Бланш!

- За Його Величність!

Чоловіки і жінки з невеликим запізненням підняли свої келихи. Коли я закінчила свою промову - змогла зітхнути з полегшенням. Фух, моя робота на цьому закінчена.

Я озирнулася навколо. Я була б не проти піти до себе в кімнату... але мушу затриматися тут на якийсь час і поговорити з гостями.